Читати онлайн «Арканум» Юрій Павлович Винничук

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд
Loading...

Сторінка 1

Арканум
Юрiй Павлович Винничук


«В дрiмучу епоху Брежнева я пiшов у внутрiшню емiграцiю. Я писав своi твори, зашифровуючи iх за переклади з арканумськоi. Я вигадав краiну Арканум, вигадав авторiв, якi там начебто жили й творили.

А поволi Арканум став пробиватися у моi сни. Я жив в Арканумi, сни про Арканум затоплювали мене. Я чекав ночi, щоб жити. Удень життя не було. Удень був страх.

Люди з Аркануму чекали на мене. Якщо я затримувався, посилали гiнцiв на конях i стукали менi у вiкно. Стукали перснями на пальцях, рукiв’ями мечiв, стукали гiлками i вiтром, стукали пташками i хрущами, кликали всiма мовами i голосами.

Я пiдводився i йшов до вiкна. Воно розчахувалося, i Арканум мене втягував у себе, засмоктував i впорядковував мое життя.

Арканумська мова пробивалася крiзь мою, наче стебла трав крiзь пiсок, проламувала пам’ять, зливалася з моею. Я переставав розрiзняти, де моя мова, а де арканумська.

В Арканумi я чувся безпечно».

Юрий Винничук

Арканум

© Ю. П. Винничук, 2019

© Ю. П. Винничук, iлюстрацii, 2019

© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2019


Заспiв

Уже починаючи писати, ще школярем, я усвiдомлював, що треба окремi тексти зашифровувати, бо iнакше можуть бути проблеми. Однак я був усе ж таки не надто обережним i читав декому з друзiв. Декому з тих, кого вважав другом. А друзi виявилися не друзями, а стукачами.

І коли настав той день 4 квiтня 1974 року, коли до мене в Станiславовi о восьмiй ранку ввалилося трое кагебiстiв i двое «понятих» робити обшук, я подумав, що таки мав рацiю, зашифровуючи деякi вiршi.

Шифр насправдi був простий: я пiдписував iх перекладами з чеськоi, вигадуючи неiснуючих поетiв. У вiршi про Бандеру фiгурував Вазера, бо то була рима. Кагебiсти уважно в цi вiршi вчитувалися, але все ж не забрали iх. Забрали iншi.

Пiсля того я став писати ще обережнiше. Я вигадав цiлу цивiлiзацiю, яка начебто iснувала в Пiвнiчному Причорномор’i й називалася Арканум, вигадав арканумську лiтературу й писав вiд iменi арканумських авторiв. Так, Ярош у «Танго смертi» – це я.

У 1970–1980-х роках, коли писалися цi твори, мене проймав неймовiрний розпач i бiль за наш народ, за мову, за Украiну. Довкола була пустеля i страх.