Читати онлайн «Балада про Броди» Вікторія Мазур

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд
Loading...

Сторінка 1

Балада про Броди
Вiкторiя Мазур


Мирослава живе в невеличкому районному центрi на Львiвщинi. Броди – мiсто на болотах, i ii життя теж нагадуе застояне болотце: нецiкава робота i вечори в компанii телевiзора. Здаеться, змiнити ситуацiю може тiльки диво, але причиною подальших радощiв та катастроф стае науковий винахiд пра-пра-родички Мирослави. Емiлiя Крижанiвська живе на початку ХХ столiття, i в ii часi Броди зовсiм не тихе мiсце. Коли Мирося отямиться вiд першого шоку та засвоiть основнi правила подорожей в часi (нiчого не змiнювати, не розповiдати i не вирiзнятись), iй доведеться подивитись на свое мiсто iншими очима, зiткнутись з бандитами, контрабандистами та картярами, врятувати ще одну жертву Мiлиних експериментiв та знайти свое не-свое справжне кохання. Крiм того, що Григiр Шкляренко вже заручений з Емiлiею, вiн ще й власник фабрики iграшок на межi банкрутства та учасник украiнського пiдпiлля. Їх роздiляе одне з найстрашнiших столiть в iсторii i закони подорожей в часi. Але долю й конем не об’iдеш – нiхто не може змiнити того, що вже сталось у минулому…

Вiкторiя Мазур

Балада про Броди

Роздiл 1

Вiдображення


Важко уявити щось бiльш вогке i болотисте, нiж вечiр ранньоi весни у Бродах. Брудний снiг, перемiшаний з пiском i сiллю, перетворився на кашу. Нечисленнi перехожi важко мiсили ii важкими зимовими чоботами. Темрява накрила мiсто, але крiзь неi проривались яскравi вивiски магазинiв та аптек на вулицi Золотiй. Вони здавались Мирославi маяками в темному океанi. Хтось, вихоплений з чорнильного тла вiдблиском вiтрини, зайшов до аптеки, мамi з двома галасливими дiтьми не вдалось проминути крамницю з солодощами. А Мирослава минула свiй будинок, бо мала ще зайти до супермаркету.

Якщо бути вiдвертою, вона любила проходити повз свiй будинок. Нехай вiн не весь належав iй, зате найкраща квартира – ота з круглою башточкою на розi – була ii. Свiтло вiд неоновоi реклами химерно вiдбивалось на стiнах будинку, пiдкреслювало його i нiби вирiзало з реального часу. Та будiвля простояла з добру сотню рокiв, бачила-перебачила i вiйни, i пошестi, але досi стояла тут, мокла пiд бродiвською мрякою i спостерiгала далi.

Мирославу захоплювала старовина.