Читати онлайн «Чужі гріхи» Таня П'янкова

Чужi грiхи
Таня П’янкова


Перед самим Великоднем на полi трагiчно гине вагiтна Гапiя, залишаючи пiсля себе велику таемницю свого серця. Їi убита горем мати Юстина робить двi ляльки для залицяльникiв доньки, щоб покарати одного з них – того, котрий Гапiю занапастив. Нiхто, крiм недорiки-Якова, не знае, що через дивнi дарунки життя обох братiв починають летiти шкереберть. Одного дня в дiм Якова потрапляе дружина Петра, Оксана, i розповiдае пiдслухану правду про те, як завинили перед Гапiею ii чоловiк Петро та його брат Михайло. І тодi Якiв викрадае одну iз заклятих ляльок i наважуеться на непросту розмову з Юстиною. Усього сорок днiв прокляття мае силу, бо лише сорок днiв ходить душа свiтом, перед тим як вiдлетiти у вiчний вирiй. Чи вистачить цього часу живим, щоб розплутати клубок спогадiв, дивних збiгiв, таемниць i розiрвати прокляття заговорених ляльок? Чи спокутуе кожен iз них своi та чужi грiхи?



[b]Мiстить нецензурну лайку![/b]





Таня П’янкова

Чужi грiхи



Було ще доста рано, коли високо в небi, десь там, аж понад сизими крижами Горганiв, завiрилося на негоду, звiялося, збаламутилося, загуркотiло. Густi верболози коло рiки очуняли, здригнулися, ожили, заколисалися, сподiваючись швидкого пришестя грози, котроi давно вже чекали. Марунька помiняла колiр, посутенiла, насупилася, беззубо злизувала сон зi щербатих берегiв, стрiмголово-нарвано вибiгала хвилями на гострi кам’янi валуни i опадала бiлим шумовинням назад у свое збурене русло. Осiй розтривожився, надсадно захекав – видихав iз нутра парке повiтря. Запахло молодим травнем, густими дощами, рибою…

Якiв скинув iз себе сорочку, пообтиранi черевики, кинув порожню торбу на стару грубу колоду, котра казна-скiльки тут лежала, зайшов босонiж на мiлину. Спершу студiнь пробрала його до кiсток, а далi ноги звиклися. Вiн нахилився, обережно зачерпнув пригорщами воду з рiки i вилив назад, потiм – наче наважився – змився до пояса i навiть намочив голову. Так i стояв – чекав, доки з нього постiкае вода.