Читати онлайн «Дві обручки» Ніна Фіалко

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд
Loading...

Сторінка 1

Двi обручки
Нiна Фiалко


Мирослава – захiднячка. Арсен – зi Схiдноi Украiни. Вони дуже рiзнi, i стосунки iхнi складаються непросто, та кохання, що долае всi перепони, поеднало iхнi долi. Однак на завадi щастю молодят стало минуле. Бабуся Мирослави Ксеня i досi пам’ятае того енкавеесiвця, через якого загинула ii подруга Марiчка. І ось через стiльки рокiв виявляеться, що його онук – коханий Мирослави.

Василь усе життя не може пробачити собi того, що зробив «на благо радянськоi батькiвщини». Як i забути, що на його очах розстрiляли единого друга за любов до «бандерiвки».

Заклятi вороги та iхнi онуки. І кохання, яке не знае часу i кордонiв…

Нина Фиалко

Двi обручки


Жодну з частин цього видання не можна копiювати або вiдтворювати в будь-якiй формi без письмового дозволу видавництва

Дизайнер обкладинки IvanovITCH

© Фiалко Н. І., 2019

© Depositphotos.com / HannaNes, Demian, Valiva, обкладинка, 2019

© Книжковий клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2019

© Книжковий клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2019


* * *


Не треба нам нi слiз, нi спiвчуття,
Бо в нас не смерть, а бiй перед очима.
УПА – це наша юнiсть i життя,
УПА – це купина неопалима.

    Г. Ткачук


1


Студентки престижного киiвського вишу готувалися до першоi у цьому навчальному роцi вечiрки, присвяченоi першокурсникам. Програму вечора щороку готували студенти-випускники. Кожен факультет до цього свята мав презентувати свiй номер, який би вiдображав обрану професiю i запам’ятався не тiльки новачкам, а й самим випускникам.

Кiмната в гуртожитку нагадувала вулик, в який забрався непроханий гiсть. Однi заходили до кiмнати тихо й непомiтно виходили, iншi ж залiтали вихором – i все вертiлося навколо них. Кулею влетiла й Надя Панчук. Округле бiле обличчя дiвчини, в центрi якого, здавалося, випадково – такий вiн був маленький, задерикуватий, – барабулькою лiпився нiс, було особливо збуджене. Заклопотаним поглядом дiвчина обвела всiх присутнiх i пiдiйшла до Слави Козак, що тулилася бiля свого лiжка на маленькому стiльчику, який невiдомо звiдки тут узявся.

– Славцю, ти вже свою блакитну сукню вiддала комусь? Якщо нi, то дозволь менi в нiй цього вечора покрасуватися.