Читати онлайн «Хрестини» Іван Нечуй-Левицький

Хрестини
Іван Семенович Нечуй-Левицький




Іван Семенович Нечуй-Левицький

ХРЕСТИНИ





Хрестини


Терешко Пiзнюр був чоловiк заможний. Його знали по всiй околицi, бо вiн був переднiше п’ять год волосним старшиною. За тi п’ять год вiн надбав усякого надбання: поставив собi нову чималу хату, ще й прикупив кiльки десятин поля з запасноi землi. Поля в його було чимало. Садиба його розкинулася з невеличкого пригорка наниз до самоi Росi. Понад берегом розстелялася довга левада на зелених луках. Були в його й покладнi грошi, вiн поклав iх в позичкову касу при поштовiй конторi в Корсунi.

Терешковi вже було бiльше як шiстдесят год, але вiн був високий на зрiст, кремезний, здоровий, хоч i був сухорлявий та тонкий. Його жiнка Марта була багато молодша од його, але все хворобилася на груди i часто нездужала; вона була невеличка на зрiст, якась утла i слабовита зроду.

Терешко вже оддав замiж дочку й оженив старшого сина Петра. Петро не схотiв жить у старiй опрiчнiй, чи надвiрнiй хатинi. Батько одрiзнив його й видворив; купив йому грунт за селом, за цариною i поставив на йому хату. Менший син Наум ще парубкував. Старiй матерi вже було важко поратися навiть коло печi в хатi, не то що робить роботу на городi, вештатися по дворi i до комори, i до овець; навiть було важко доiть корову. Вона не раз i не два вже натякала Наумовi, щоб вiн брав молоду невiстку для неi на помiч. Але син все чогось неначе отягувався та одкладав надалi цю справу, неначе хотiв нагулятися досхочу на вулицi та на досвiтках з дiвчатами.

Раз якось весною, в недiлю пiсля обiду мати завела розмову з сином:

— І коли ти, Науме, оженишся? — сказала вона, прибираючи з стола миски та полумиски. — Он дивись, твоi перевесники сливе усi поженилися, а ти все парубкуеш. Може, я заслабну та й умру, то не доведеться менi й побачити твоеi жiнки.

— Ото яке пак диво моя жiнка! Хiба ж варто журитися, що ви не побачите моеi жiнки? — обiзвався син.

— Чи варто, чи не варто, а матерi, бач, все-таки було б цiкаво й приемно побачити за живоття жiнку свого сина, — сказав старий Терешко.

— Якби ти взяв менi невiстку, то я б оце не прибирала б iз стола i не мила б оцього посуду. Цю роботу поробила б твоя молоденька та проворненька жiнка.