Читати онлайн «Інститутка» Марко Вовчок

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд
Loading...

Сторінка 1

Інститутка
Марко Вовчок


ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Інститутка» Марка Вовчка – це соцiально-побутова психологiчна повiсть, у якiй гостро пiднято проблему панськоi влади над простими людьми***. Пиха i вередливiсть панiв викликають обурення, чеснiсть i доброта пiдневiльних людей – симпатiю i спiвчуття. Іншими творами автора е оповiдання «Козачка», «Невiльничка» тощо.

Марко Вовчок

Інститутка

I


Т. Г. Шевченку


Люди дивуються, що я весела: надiйсь, горя-бiди не знала. А я зроду така вдалася. Уродись, кажуть, та i вдайся… Було, мене й б'ють (бодай не згадувать!) – не здержу серця, заплачу; а роздумаюсь трохи – i смiюся. Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче, – то так i мое лишенько. Якби менi за кожною бiдою моею плакати, досi б i очi я виплакала. Батька-матерi не зазнаю: сиротою зросла я, при чужинi, у людях. Хоч не було дiла важкого, – так забували про мене, чи я не голодна, не холодна, чи жива я…

На десятолiттях взяли мене в двiр. Стара панi була не що, сумирна собi, – може, тому, що вже благенька була, ледве ноги волочила, а заговорить – тiльки шам-шам, одразу й не розбереш; так куди вже бiйка! не на умi. Увесь день на ганочках; нiчка йде – охае та стогне. А за молодого вiку, славлять, вигадочки були чималi i в неi… та треба ж колись i перестати.

За мене, то вже в дворi жили ми спокiйненько; одно було горе, що з двору й ступити не пустять. Хiба вже на велике свято, що до церкви одпросимось, а в недiлю й не думай. «Розволочитесь, – було, каже панi гнiваючись, – не пущу!.. Не той ще вiк ваш, щоб бога пильнувати: ще матимете час, – не зараз вам умирати».

Сидимо, було, день при днi у дiвочiй та робимо. А тихо коло тебе, як зачаровано. Тiльки панi заоха або хто з дiвчат на ухо за чим озветься, котора зiтхне з нуду. Докучае, було, та робота, докучае, – аж пече; та що врадиш? Спасибi хоч за те, що не б'ють десять раз на день, як от по iнших чуемо.

А як коли, то, було, звеселiемо не знать чого. Веселенько нам, – аж серце трепече! Коли б воля, заспiвав би так, щоб i на селi лунало… Не всмiлимось!.. Iзглядуемось, та смiх нас так i бере.