Читати онлайн «Куліш у пеклі» Пантелеймон Куліш

Кулiш у пеклi
Пантелеймон Олександрович Кулiш




Пантелеймон Олександрович Кулiш

Кулiш у пеклi (Староруська поема Панька Небрехи)





1. Заспiв





І


Усiм лучалось нам чувати
Не раз мiж людьми, та й не два,
Чи то й написане читати
Про пекло й про його дива.
Гомер, Вiргiлiй, Котляревський
Спiвали про той мир мертвецький,
А Дант — мов на Дону там був.
Ще якось i в чистець пробрався
І в рай за дiвчиною вгнався,
Та ба! там гарбуза здобув.




ІІ


Менi, Небресi, зась плескати
Про те, чого не бачив сам,
Шкода про те оповiдати,
Що в пеклi дiеться i там,
Де нашi очi ледвi бачать,
Як душi зорями маячать,
Но, сам Кулiш менi не дасть
Про все те страхiтте збрехати,
Якого мусив вiн дознати
Через людську, мовляв, напасть,




ІІІ


Оце ж про все, чого мiй любий
Тезко Олелькович дознав,
Як до останньоi вже згуби
Лукавий мир його загнав,
Тепер вам певно слебезую
І правду безо лжi ясую:
Бо з пекла вiн живий вернувсь,
Протей брехливого народу,
Що не збрехав нi слова зроду
Про добре й зле, чого здобувсь.




ІV


Вiн був iз пекла геть iзнявся
Над передвiчну дику тьму,
Аж се Ілля святий озвався
І громом загримiв йому
Вiддалеки над головою:
Коли не надишся стрiлою
Летiти в пекло сторчкака,
Як тi, що тiльки молитвами,
А не спасенними дiлами
Заломлють попа й дяка.




V


Вертайсь додому i, що знаеш,
Що думаеш, кажи, як есть, —
Не так як у брехак читаеш, —
Хоч би тобi за правду й смерть
Вiд злюк у вiчi зазирала,
Хоч би й Москва на тебе встала
І рiдна предкiвска земля…
Дурницю мусиш занедбати
І на лукавих не вважати,
Яка б нi лучилась пеня.




VІ


Що я книшi святим розвожу
І торохчу своiм возком,
Дак се храню я правду божу,
Щоб злюки хитрим язиком
Їi в брехню не повернули
Да про страшний суд не забули,
Що буде всiх людей судить.
Оце ж i знай, що я громами
Тебе вiд них та блискавками
За правду буду боронить?




VІІ


Пiд сими ж то запевненнями
Почув Панько пророчий глас
І голубиними крилами
Вернувся дух його до нас.
Тепер шкода його судити
Мiносу да хвостом крутити:
Нiчого не боiться вже, —
Бо торохтюча колесниця
Його вiд кривди стереже.




2. Пiсня перва





І


Кулiш завзятий був писака,
В шпаргалках, мов та миш, довбавсь.