Читати онлайн «Квіти на снігу» Надія Гуменюк

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд
Loading...

Сторінка 1

Квiти на снiгу
Надiя Гуменюк


Авдiевi нiколи не забути своеi коханоi Соломiйки. Колись вiн не встиг урятувати ii. Тепер чоловiк живе як вiдлюдник, неподалiк тiеi самоi криницi, що забрала Соломiйчине життя… Та цього разу вiн рятуе незнайомку, приречену на смерть у нiй. Врятована – донька художника, який загадково загинув у своiй майстернi. Дiвчина випадково вiдшукала батьковi картини в будинку Немолюкiв, один з яких вiдняв у Авдiя найдорожче. Час повертати борги минулого, час вiддавати вкрадене, час розставляти все на своi мiсця… Нiщо не минае безслiдно, все мае свое продовження – такий лейтмотив роману, сучасноi варiацii бiблiйноi притчi про Авеля та Каiна.

Надiя Гуменюк

Квiти на снiгу

© Лис Н. П., 2018

© DepositPhotos.com / shu999, обкладинка, 2018

© Книжковий клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2018


Криниця (Замiсть прологу)


Крик пронизав його, мов куля навилiт:

– Не пiдхо-о-о-одь!!!

Чоловiк зiрвався, виштовхнув iз горла клубок густоi задухи, опустив iз лiжка важкi набряклi ноги, намацав пальцями капцi. Виборсувався зi сну, як потопельник iз водяного крутежу. Ще раз хапнув ротом повiтря й нарештi таки випiрнув на поверхню. Нiч хоч в око стрель. А над нею вселенська тиша. І тiльки десь у лабiринтах його схарапудженого мозку продовжуе битися оте надривне й застережливе «Не пiдхо-о-о-о-одь!!!».

Колись той крик будив його мало не щоночi. Потiм вiн навчився, як не чути його: за день, бувало, сам так накричиться, так нарепетуеться, що аж горлянка пече, увечерi заправить ту печiю казьонкою й спить до самiсiнького ранку як убитий. Головне – не залишатися наодинцi iз собою вдень, не дати крику заскочити себе зненацька. Але тепер…

Вiн обхоплюе голову, затуляе долонями вуха. Намарне. Здаеться, голос всотуеться в нього через припухлi долонi, через голi ступнi, через розширенi пори шкiри. Чоловiк здiймае над головою руки зi стиснутими кулаками, розтуляе рота: мусить перекричати той крик, мусить прогнати.

– А-а-а-а… У-у-у-у!!!

Вiн уже не кричить, а вие, як вовкулака. Голос стихае, нiби злякався того виття.