Читати онлайн «Лютеція» Юрій Павлович Винничук

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд
Loading...

Сторінка 1

Лютецiя
Юрiй Павлович Винничук


Роман «Лютецiя» – черговий постмодерний витвiр Юрiя Винничука з елементами мiстики, детективу, еротики, гумору i смутку. Автор зупиняеться, як колись Данте, «на пiвдорозi», щоб озирнутися назад i довiдатися, хто вiн насправдi, прагнучи звести порахунки зi своiм молодечим бунтом проти навколишньоi советськоi дiйсностi, розкопати щось бiльше про свою родину. І все це на тлi нестримних любовних пригод не тiльки автора, але й львiвського Дон Жуана 1840-х рокiв Івана Вагилевича.

Таемничу Лютецiю, дiвчину зi снiв, розшукують героi роману. На перепонi цих пошукiв стоiть не менш таемнича органiзацiя, члени якоi носять iмена карт. А десь поза цим свiтом тривае Велика Битва, звiстки про яку приносять цiною свого життя мужнi Листарi, до яких належить i Лютецiя.

Юрiй Павлович Винничук

Лютецiя

Вступ

Лютий 1988. Львiв. Винники


З вiкна мого будинку виднiе вдалинi широке розлоге пасовисько, на протилежному краю якого – темно-зелений плащ густелезного лiсу. Пасовисько вкрите снiгом i нагадуе чистий аркуш паперу, на якому аж кортить щось написати. Інколи ворони та галки i справдi вправляються в китайськiй калiграфii, але вiтер, знявши густу бiлу завiю, швидко вiдновлюе чистоту й незайманiсть снiговоi ковдри. Чорнi кiстлявi граби, якими переважно зарiс лiс, часто приковують мою увагу, я мiг досить довго вдивлятися в iхню чорноту, у iхнi покрученi стовбури, схожi на скелети з пiднятими сухотними руками, мовби сподiваючись побачити когось, хто небавом вийде з-за дерев i рушить навпростець через поле до мене. Там, за лiсом, пролягае дорога, сновигають авта й автобуси, i з одного такого автобуса, цiлком можливо, мiг би хтось вийти, хтось для мене цiкавий, кого я потребую в цей час, у час розпачу й самоти. І уява моя вимальовуе того таемничого когось, а точнiше, ту якусь, – ту, що ось зараз виходить з автобуса й запитуе, як пройти до мене. На неi очiкуе пiвгодинна хода проти вiтру, отож вона закутае обличчя шаликом i вперто долатиме снiги, можливо, не раз послизнеться i впаде, але тут, зоддалеки, ii манитимуть освiтленi вiкна мого дому.