Читати онлайн «На тому боці (збірник)» Валентина Мастєрова

На тому боцi (збiрник)
Валентина Мастерова


У цiй збiрцi оповiдань за кожною людиною криеться цiлий свiт, зiтканий iз тонкого мережива простих слiв, нiби самi героi чи очевидцi переказують, як усе було.

Буденнiсть, справедливiсть часто жорсткi й логiчнi. В оповiданнях Валентини Мастеровоi саме такою читач побачить правду життя. Що робитиме чоловiк, дружина якого померла пiд час пологiв? Де шукатиме порятунок пропащий п’яниця? Ким виявиться пiдкаблучник, який боiться своеi жiнки як вогню? Як зустрiнуться брати-сироти, вихованi в рiзних краiнах? Коли прийде розплата за скоену пiдлiсть – або не прийде?..





Валентина Мастерова

На тому боцi



© Мастерова В.М., 2017

© Shutterstock.com: Dimedrol68, Maxim Khytra, обкладинка, 2017

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2017

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», художне оформлення, 2017




Сиродiй


Тато приiжджае раз на рiк. Удома починають готуватися ще за два тижнi до приiзду. Дiд коле порося, а баба й мама ковбаси начиняють, м’ясо печуть, хату бiлять. Двi моi старшi сестри Таня й Свiтлана ходять, мов iменинницi. Усюди тiльки й розмов, що про тата. Дiд заранi дiстае свое галiфе, яке одягае тiльки на великi свята, день просушуе на сонцi i вже не кладе до скринi. Там лежить одяг баби й дiда. Баба довго обдивляеться свою спiдницю з чорними плисовими стрiчками, так, нiби вона щось iнше одягае коли. Оту спiдницю i чорного вишитого, ще дiвоцького фартуха. Ой, гарна тодi баба, якась така чепурна, наче квiтка по осенi. У нас вдома багато квiтiв – то мама доглядае. Тiльки вона, коли тата чекае, дивна робиться – менi аж лячно стае. То смiеться так, наче ii битимуть, а то плаче й тодi б’е мене. А дiд з бабою завжди дорiкають мамi, що не вмiла шануватися. Кажуть, що iй такого чоловiка Бог послав, якого вона й мiзинця не варта. То – неправда. Мама в мене дуже красива – всi у селi про це кажуть. Бо такого довгого чорного волосся нi в кого немае. Мама коли розчiсуеться, воно розсипаеться до колiн, i все хвилями, хвилями. А брови… Тiтка Лисавета, сусiдка наша, раз казала, що такi лише на iконах малюють. Тiльки боязка моя мама. Всiх боiться: i бабу, i дiда, i особливо – тата, коли вiн мае приiхати.