Читати онлайн «Павло Чорнокрил» Марко Вовчок

Павло Чорнокрил
Марко Вовчок


ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1
«Павло Чорнокрил» Марка Вовчка – психологiчне оповiдання, у якому розкрито низку морально-етичних проблем. Павло одружений з тихою i доброю Галею, але пiдступна спокусниця Варка намовляе його вбити жiнку. Заслiплений хижою красою, Павло вiдмовляеться вiд свiтлого, сходить на шлях згуби i нiвечить свое життя. До iнших прозових творiв автора належать оповiдання «Козачка», повiстi «Інститутка» та «Кармелюк» тощо.





Марко Вовчок

Павло Чорнокрил




І



Був у нашому селi чоловiк – Чорнокрил Павло звали, а в його жiнка Ганна. Обое були сироти, побралися й жили собi двойко.

Вiн був чоловiк поважний i ходив усе понуро, а серцем був палкий навiки. Не многомовний, а коли вже розговориться, то паше його кожне слово полум’ям. Був з себе чорнявий i хороший дуже.

А вона молодесенька, люба та мила, з ясними очима, з веселим серцем, – коло його як пташенятко звиваеться… Вдосвiта, раненько, вона вже прокинулася, вже робить i спiвае, було, й сусiд порозбуджуе своiм голосочком. Чуеш, було, на свiтанню:



Устану раненько,
Умиюсь бiленько…



Слухаеш, а тут i сонечко сходить…

Бувало, що той Павло похмурий такий сидить, а то й словом ii гiрким зачепить – вона терпеливодушна, ясна та весела. Вiн у чому помилиться – вона себе повинуватить; вiн ii скривдить – вона його перепрошуе.

– Ти в мене не жiнка, – було, Павло iй говорить, – ти в мене дитина добра. Ти того бiди-лишенька людського не знаеш, не розбираеш…

– А тобi важко дуже? – спитае та близенько сяде коло його, дивиться так-то вже любо, так-то вже ласкаво жалуе!

– Менi важко… Доля лихая, люди недобрi, вбожество гiркее… менi важко!

– А якби я iз тобою журилася?

– Нi, моя ясочко, проживай веселою. Як гляну я на тебе часом, то i сам розважуся: тобi, бач, усе смiшки та втiшки, – воно й краще. А коли б ще ти засумувала, бiдна тодi голова моя! Важко самому журитись, а ще важче буде, коли й ти затужиш, а моя несила розважити тодi… Хай Бог боронить! Проживай, моя ясочко, веселою!

– То й добре! – одкаже йому, всмiхаючись.

І жили вони собi, вже три роки побравшися.

Тодi женивсь наш пан молодий i пойняв собi багату жiнку: везли за нею посагу – господи-свiте! Наче чумацька валка з Криму йшла.