Читати онлайн «Поклоніння ящірці: Як нищити ангелів» Любко Дереш

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд
Loading...

Сторінка 1

Поклонiння ящiрцi: Як нищити ангелiв
Любко Дереш


Любко Дереш (народився 1984 р.) – одна з найпомiтнiших i найоригiнальнiших постатей новоi украiнськоi лiтератури. Його твори – бiльш нiж суперечливi. Когось вони кидають у захват, iнших примушують зсувати брови i говорити про «падiння морально-етичних цiнностей». У видавництвi «Фолiо» вийшли друком книжки Дереша «Культ» та «Архе».

Що це? Що це за книжка? Це детектив? Так, тут е: жага вбивства, намагання вбивства, плани вбивства i, власне, саме вбивство. Але це НЕ детектив. Це молодiжна проза для неформалiв? Так, тут е: секс, наркотики, музика, панк, андеграунд – все, що потрiбно молодому неформалу. Але це НЕ молодiжна проза для неформалiв. Це роман про конфлiкт поколiнь? Так, тут е: непорозумiння мiж дорослими i пiдлiтками, небажання жити так, як живуть батьки. Але це НЕ роман про конфлiкт поколiнь. Що ж це таке? Ми могли б вам розказати, але краще дiзнайтесь самi. Любко Дереш, «Поклонiння ящiрцi» – це ТЕ, що потрiбно читати…

Любко Дереш

Поклонiння ящiрцi

Як нищити ангелiв

Свiтлоi пам’яти

Джима Моррiсона


Things are broken up and dance.

    James Douglas Morrison «The Ghost Song»

The boy that you love is the man that you fear

    Marilyn Manson «Man that you fear»

Це не я. Це все вiн.

    Мiсько Крвавiч «Я i Дереш»


Роздiл 1

1


Усе буде добре, заспокоював я себе.

Усе й справдi було добре. Минуло чверть години з того часу, як я з ним на самотi; ще стiльки ж – i вони повернуться.

Я дивився на його бiлу

(але на оранжевий манер)

сорочку з маленьким алiгатором на серцi. На кров на його верхнiй губi, що сповзала до рота. Такий собi «плач Украiни».

Усе було добре в цьому оранжевому свiтi, доки вiн не розтулив рота й не почав говорити.

Тодi неприемностi й почались.


2


Я лежу на верандi – прозорiй та ажурнiй, бо з трьох сторiн оточенiй вiкнами – i прислухаюся до шуму дощу. Прозора скляна веранда, залита сiрим грозовим свiтлом, вiкна в пiдтьоках дощу й стара (старезна) канапа з колись червоною обшивкою. Старий магнiтофон тихо шепоче старого Pink Floyd’а, касети якого майже акуратно поскладанi при стiнi. «Юпiтер», щоби лiпше було чути, я поставив на немолоду, змордовану долею й моiм задом табуретку.