Читати онлайн «Рейд у безвість» Василь Мороз

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд
Loading...

Сторінка 1

Рейд у безвiсть
Василь Мороз


Головний герой «Рейду в безвiсть» – вихованець «Академii унiверсальних мистецтв» («АУМ») – центру пiдготовки розвiдникiв-iнтелектуалiв широкого профiлю. Якось, рухаючись iз певною метою в групi диверсантiв нiчними ангольськими джунглями, вiн зненацька опинився в цiлковито iншiй мiсцевостi, причому й пiтьма уклiп ока обернулася передсвiтанковою млою. Водномить кудись щезли його побратими. І не встиг боець отямитися вiд таких перетворень, як на нього напали агресивнi iстоти… Вiдтодi карколомнi подii з його участю мовби накладаються одна на одну. А це – десятки несподiваних динамiчних поворотiв у головнiй канвi повiстi. Паралельно ж до неi розгортаеться й декiлька сумiжних сюжетних лiнiй. А то вже бiльш пiзнавальнi, нiж пригодницькi тексти, якi ii доповнюють. У цьому ключi читачi довiдаються зокрема i про нинiшню дiяльнiсть таемного «Ордену Змiя», створеного ще шiсть тисячолiть тому, i про «Тан-Ра» – мистецтво усвiдомленого кохання…

Василь Мороз

РЕЙД У БЕЗВІСТЬ

1


Уже розвиднялося, коли з хащiв попереду вистрибнуло менi навперейми кiлька волохатих постатей. Це були невисокi на зрiст, але кремезнi й дещо згорбленi суб’екти. В довжелезних руках вони тримали палицi з такими потовщеннями на кiнцях, що тi скидалися на кувалди.

Втiм, у досвiтнiх сутiнках я не дуже й розгледiв, що то за знаряддя. Зрештою, й роздивлятися не було коли. Бо переднiй горила вже пiдбiг i так замахнувся своею зброею, що неодмiнно розколов би менi голову. Менi зоставалося лише ухилитись, а вiдтак збити його з нiг.

Здоровань гепнувся горiлиць, я ж хутко вирвав з його рук молот i запустив ним у вилицювате обличчя наступного нападника, що саме пiдскочив. Той теж упав навзнак, немов пiдтятий.

Тодi першого, котрий намагався пiдвестися, приголомшую рiзким ударом у грудину. І притьмом випростовуюся, щоби зустрiти iнших…

Але, мабуть, те, що я проробляв, справляло враження, бо два останнi гевали, котрi перед тим теж стрiмко наближалися, вже застигли за кiлька метрiв. Хвилю-другу вони ще злякано витрiщалися то на мене, то на своiх побратимiв, якi валялися долi. А вiдтак з лементом кинулися навтiкача.

Жбурляю iм услiд кувалду – швидше iнстинктивно, нiж з намiром заподiяти комусь шкоду.