Читати онлайн «Реквієм для листопаду» Дзвінка Матіяш

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд
Loading...

Сторінка 1

Реквiем для листопаду
Дзвiнка Матiяш


Героiня книги Дарина гостро переживае смерть мами. Дiвчинi доводиться навчитися жити по-новому i заповнювати порожнечу, яка залишаеться всерединi пiсля втрати близькоi людини. Це доводиться робити через зустрiч iз власними страхами, комплексами, сумнiвами. Дарина справляеться – адже ii внутрiшнiй свiт багатий, глибокий i неординарний, i в ньому попри самотнiсть, е i кохання, i дружба. Ця повiсть, у якiй немае единоi сюжетноi лiнii, розбита на численнi фрагменти-переживання. Їi можна починати читати з будь-якоi сторiнки. Перечитуючи той самий фрагмент багато разiв.

Дзвiнка Матiяш

Реквiем для листопаду

– Il fait novembre en mon ?me -

    «Novembre», Emile Verhaeren


І


Минуло два мiсяцi вiд смертi мами. Дарина повертаеться додому, несучи в руках пакет iз морквяним соком. Мама не любила морквяного соку, iй подобався березовий. Справжнiй – щойно виточений iз дерева, що пахне березневим талим снiгом. Дарина уявляе, як вона йде до лiсу, в неi промокли ноги, холошi джинсiв забрьоханi, в руках трилiтровий слоiк, куди вона наточить соку. Сiк нагадуватиме воду, тiльки буде ледь-ледь жовтавий i дуже солодкий. Вони питимуть його вдвох iз мамою. І мама смiятиметься дзвiнким дитячим смiхом. Вона забувае про те, що вона доросла жiнка з наiвними очима, i перетворюеться на безтурботну дiвчинку-пiдлiтка, i трохи соромиться своеi дитячоi безтурботностi й дитячих рухiв. І ходить так дивно й трохи смiшно-незграбно, як дiвчинка-пiдлiток, що нiяк не призвичаiться до цього дивного свiту й не знае, як у ньому треба ходити.

«Тiльки щоб тепер нiкому не розповiдати про себе й удавати, нiби нiчого не сталося». Дарина повторюе цi слова подумки декiлька разiв. Так нiби це допоможе. І суворо наказуе собi нiкому нiчого не розповiдати. Бо все, що ставалося тепер, зовсiм не схоже на те, що було ранiше. Принаймнi зараз iй думаеться саме так. Дарина – по тому, як зi спорожнiлого будинку роз’iхалися родичi й друзi, котрi вiдбули тут той час, який мали вiдбути, – могла днями сидiти нерухомо, дивлячись у вiкно або не дивлячись нiкуди. Забуваючи про час. Забуваючи про те, що навколо. Утративши бажання розмовляти й думати. Утративши бажання взагалi бути.