Читати онлайн «Реквієм по мрії» Гьюберт Селбі-молодший

Реквiем по мрii
Г’юберт Селбi-молодший


У маленькiй бруклiнськiй квартирi самотня вдова Сара Голдфарб мала свою маленьку залежнiсть – вона жити не могла без телевiзора. Мати наркомана Гаррi, розчарована в синовi, одного разу вона отримае запрошення у чарiвний свiт серiалiв, шоу та реклами, де мрii обов’язково здiйснюються. Їi мрiя зовсiм поруч – треба лише трохи схуднути за допомогою пiгулок. Та й Гаррi начебто взявся за розум, замислившись iз другом та коханою про власний бiзнес… Заслiпленi сяйвом iлюзiй, полоненi казкою про американську мрiю, усi четверо вважатимуть, що заслужили на неi право. Проте ця залежнiсть ставатиме згубнiшою за героiнову, i схаменуться вони лише тодi, коли виконувати реквiем по мрii буде вже нiкому…

Обережно! Ненормативна лексика!





Г’юберт Селбi-молодший

Реквiем по мрii



Обережно! Ненормативна лексика!



* * *


Ця книга з любов’ю присвячуеться Боббi, що знайшов единий вартий того фунт чистого – вiру в милосердного Бога.







Передмова


Як я вчився у школi, то думав: щоб бути письменником, треба бути мертвим. Бути мертвим або походити здалеку – з Англii, Середнього Заходу чи Францii.

Одним з найглибших, хоч i трохи периферiйних прозрiнь, що осяяли мене, коли я читав «Останнiй поворот на Бруклiн» Г’юберта Селбi, стало те, що мiй населений робочим людом Бронкс виявився гiдним матерiалом для Мистецтва; що голоси, вулицi й жести, якi я так добре знав, були такi ж людськi, такi ж цiннi й гiднi поваги, як i будь-якi з тих, що описанi всiма цивiлiзацiями упродовж усiх сторiч iснування лiтератури.

Тому я вiдкладав «Останнiй поворот на Бруклiн» зi страшним усвiдомленням того, що якби менi бажання, пильне око та чутливе вухо, то з мене мiг би вийти письменник.

Уже пiзнiше, як став значно старший, я зрозумiв, що талант i матерiал нiчого не вартi без дечого, чим Селбi володiе й що проявляеться в нього на кожнiй сторiнцi кожноi книжки. Любов – прощення й спiвчуття, що пiдносять дух усiх ницих псiв, якi населяють його свiт: загублених, порочних, бездушних i нерозумних. Мистецтво полягае в його здатностi олюднювати те, що здаеться нелюдським, i таким чином водночас робити людянiшими й читачiв.