Читати онлайн «Співуча пташка» Сесілія Агерн

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд
Loading...

Сторінка 1

Спiвуча пташка
Сесiлiя Агерн


Лора була цiлком щаслива у своему маленькому будиночку серед густого лiсу. Тут вона знайшла спокiй, тут приховано таемницю ii родини. Та однiеi митi все навколо змiнилося – в ii життя увiйшло кохання. Соломон умiв слухати i ловити звук, а вона мала дивовижний талант i чарiвний голос.

Соломон забрав Лору до гамiрного Дублiна. Тiснява мiста лякае дiвчину, софiти заслiплюють. Але поруч – коханий. Лора мае обрати: слава, променi софiтiв i коханий чоловiк поруч чи воля. Адже дика пташка буде щасливою, лише коли матиме свободу…

Сесiлiя Агерн

Спiвуча пташка

Присвячуеться Полi Пi

* * *


З усiх видiв виживають не найсильнiшi, i не найрозумнiшi, а тi, що найкраще пристосовуються до змiн.

    Чарльз Дарвiн


Пролог


Вiн вiдходить вiд iнших, iхня невпинна балаканина зливаеться в набридливе монотонне дуднiння в його головi. Вiн не мiг би з певнiстю сказати, втомився вiн пiсля перельоту, чи йому просто байдуже те, що тут вiдбуваеться. А може, i те й iнше одразу. Вiн почуваеться вiддаленим, вiдокремленим. А якщо вiн знову позiхне – точно отримае вiд неi прочуханки.

Вони не помiчають, що вiн вiдходить вiд них, а якщо й помiчають – нiхто нiчого не говорить. Вiн несе за собою свое звукове обладнання, вiн нiколи не розлучаеться з ним, не лише через його вартiсть, а й через те, що воно вже стало його частиною, нiби ще одна кiнцiвка. Воно важке, але та вага для нього звична i, як не дивно, з нею йому спокiйнiше. Без нього йому здаеться, що вiн загубив частину себе, i ходить вiн так, наче несе обладнання на собi, навiть без нього його праве плече опускаеться. Це, може, й означае, що вiн знайшов свое покликання в роботi звукооператора, але його пiдсвiдомий зв’язок з нею зовсiм не корисний для його постави.

Вiн iде з галявини, вiд будинку кажанiв, який усi саме обговорюють, i прямуе до лiсу. На узлiссi вiн одразу ж вiдчувае свiжiсть i прохолоду.

Сьогоднi жаркий червневий день, сонце пече його макiвку та вiдкриту шию. Затiнений лiс манить до себе, зграйка комашок швидко i, здаеться, злагоджено танцюе в сонячному свiтлi, нiби це якiсь мiфiчнi iстоти. Щойно заходить у затiнок – грунт пiд ногами стае м’яким, пружним, вкритий шарами опалого листя та кори.