Читати онлайн «Сирітський потяг» Крістіна Бейкер Клайн

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд
Loading...

Сторінка 1

Сирiтський потяг
Крiстiна Бейкер Клайн


Роман засновано на реальних iсторичних подiях

Твiр нагадае про забутi сторiнки iсторii Америки ХХ столiття. Не одну прийомну родину змiнила Моллi за своi 17 рокiв, але так i не знайшла по-справжньому рiдних людей. Дiвчинi дивом вдалося уникнути в’язницi, вона отримала 50 годин примусових робiт i… опинилася на горищi староi Вiвiан. Розбираючи речi разом зi старенькою, дiвчина почула приголомшливу iсторiю про «сирiтський потяг». На ньому восьмирiчна Вiвiан разом з iншими безбатченками вирушила з Нью-Йорка на Середнiй Захiд – до нового життя. Поневiряння i зрадженi мрii, любов i вiдданiсть… Саме це мала почути Моллi, щоб знайти власну дорогу в життi. «Сирiтський потяг» став для обох жiнок символом мрii про родинне щастя. І Моллi здiйснить цю мрiю. Для староi Вiвiан. І для себе теж.

Крiстiна Бейкер Клайн

Сирiтський потяг

Крiстiнi Лупер Бейкер, яка вручила менi нитку, i Керол Робертсон Клайн, яка дала менi полотно

* * *


Переправляючись iз однiеi рiчки на iншу, iндiанцi вабанакi [1 - Індiанське плем’я. – Тут i далi прим. пер.] були змушенi перетягувати своi каное та решту майна. Усi вони знали, як добре подорожувати з невеликою поклажею, а для цього доводиться щось залишати. Нiщо так не заважае перемiщенню, як страх – ноша, вiд якоi часто найважче вiдмовитися.

    Баннi Макбрайд. Жiнки ранковоi зорi


Пролог


Я вiрю в привидiв. Вони – тi, хто до нас навiдуються, тi, що вiдiйшли першi. За свое життя я не раз вiдчувала iх поруч себе, вiдчувала, як вони спостерiгають, присутнi, коли нiхто серед живих про це не знав i не хотiв знати.

Менi дев’яносто один, i мало не всi, що колись були частиною мого життя, тепер привиди.

Інодi цi духи здавалися менi реальнiшими за людей, реальнiшими за Бога. Вони заповнюють тишу своею вагою, пружнi й теплi, мов тiсто на хлiб, що пiдходить пiд рушником. Бабуня, з ii добрими очима й припудреною тальком шкiрою. Татко – тверезий, усмiхнений. Мама, що наспiвуе мелодiю. Цi примари, позбавленi злостi, алкоголiзму й депресii, втiшають i захищають мене по смертi, як нiколи при життi.

Тепер я думаю, що це i е рай – мiсце в спогадах iнших, де ми й далi живемо в найкращих своiх о`бразах.