Читати онлайн «Відьмак. Меч призначення» Анджей Сапковський

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд
Loading...

Сторінка 1

Вiдьмак. Меч призначення
Анджей Сапковський


Вiдьмак #2
Вiд подорожi до подорожi, вiд пригоди до пригоди вiдьмак Геральт дедалi частiше помiчае, що в колись звичному свiтi князiвських iнтриг i сiльських вiйтських та мужицьких хитрощiв, якi iнколи таки вилазили боком iх авторам, стае аж занадто багато зла й ненавистi. Анi люди, анi представники давнiх рас не бажають шукати компромiси i мирно спiвiснувати. «З усiею куртуазнiстю» тепер здiйснюються жорстокi вбивства заради золота чи дiлянки землi. Це зло притягуе зло ще бiльше: нiльфгардський король починае вiйну, якоi свiт iще не знав. І бути осторонь вiдьмаку не вдасться, бо тепер у нього з’явилася прийомна дитина – маленька зеленоока Цiрi.

Анджей Сапковський

Вiдьмак. Меч призначення

Обережно! Ненормативна лексика!

Межа можливого

І


– Не вийде звiдти, кажу ж вам, – промовив прищавий, упевнено киваючи. – Уже година з чвертю, вiдколи туди залiз. Уже по ньому.

Мiщани, з’юрмившись серед руiн, мовчали, вдивляючись у зяючий чорний отвiр у руiнах – напiвзавалений вхiд до пiдземелля. Товстун у жовтому кубраку переступив з ноги на ногу, вiдкашлявся й стягнув з голови м’ятий берет.

– Почекаймо ще, – сказав, обтираючи пiт з рiдких брiв.

– Чого? – чмихнув прищавий. – Там, у льохах, василiск сидить, чи ви, войте, забули? Хто туди входить, тому гаплик. Чи мало там людей загинуло? То чого нам чекати?

– Але ж ми домовлялися, – невпевнено буркнув товстун. – Як же воно?

– Із живим ви, войте, домовлялися, – заговорив товариш прищавого, велетень у шкiряному рiзницькому фартусi. – А зараз вiн мертвий, це точнiсiнько, наче сонце на небi. Наперед було вiдомо, що на погибель iде, як й отi iншi. Вiн же навiть без дзеркала полiз,[1 - Згiдно з «ученими» вiруваннями, перемогти василiска можна було за допомогою дзеркала, що вiдбивало його смертельний погляд на самого гада.] з мечем тiльки, а без дзеркала василiска не забити, кожен про те зна.

– Заощадили ви грошики, войте, – додав прищавий. – Бо й платити за василiска нема кому. Тож спокiйнiсiнько йдiть собi додому. А коня та речi чаклуна ми вiзьмемо, чого добру пропадати.

– Ага, – сказав рiзник. – Кобилка файна, та й в’юки незле напханi. Заглянемо, що там усерединi.