Читати онлайн «Ворошиловград» Сергій Жадан

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд
Loading...

Сторінка 1

Ворошиловград
Сергiй Вiкторович Жадан


За версiею конкурсу «Книга року Бi-бi-сi» роман «Ворошиловград» став кращою книгою десятилiття!

Пил дорiг, iржавi бензоколонки, втомленi автобуси, старi «хрущовки»… Мiсто, що залишилось десь поза часом. Дивнi люди, якi займаються дивними справами. Абсурд – та водночас «справжнiсть» iснування… Герман повертаеться до мiстечка свого дитинства у степах Донбасу, щоб знайти зниклого брата i врятувати його бiзнес. Проте реальнiсть виявляеться хиткою, майбутне – невизначеним, а минуле викликае надто гостру ностальгiю… Лiрична i жорстка, соцiальна i метафiзична, меланхолiйна i реалiстична iсторiя, сповнена безмежних просторiв, спогадiв, сновидь, мрiй, джазу та духу справжньоi дружби.

Обережно! Ненормативна лексика!

Сергiй Жадан

Ворошиловград


© Жадан С., 2015

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», видання украiнською мовою, 2015


Частина 1

1


Телефони iснують, аби повiдомляти ними рiзнi неприемностi. Телефоннi голоси звучать холодно й офiцiйно, офiцiйним голосом простiше переказувати поганi новини. Я знаю, про що говорю. Все життя я боровся з телефонними апаратами, хоча й без особливого успiху. Телефонiсти всього свiту й далi вiдслiдковують розмови, виписуючи собi на картки найбiльш важливi слова та вирази, а в готельних номерах лежать збiрники псалмiв i телефоннi довiдники – все, що необхiдно, аби не втратити вiру.

Я спав в одязi. В джинсах i розтягнутiй футболцi. Прокинувшись, ходив кiмнатою, перевертав порожнi пляшки з-пiд лимонаду, склянки, банки й попiльницi, залитi соусом тарiлки, взуття, злiсно давив босими ногами яблука, фiсташки й жирнi фiнiки, схожi на тарганiв. Коли винаймаеш помешкання i живеш серед чужих меблiв, вчишся ставитись до речей обережно. Я тримав удома рiзний мотлох, мов перекупник, ховав пiд канапою грамофоннi платiвки й хокейнi ключки, кимось залишений жiночий одяг i десь вiднайденi великi залiзнi дорожнi знаки. Я не мiг нiчого викинути, оскiльки не знав, що з цього всього належить менi, а що е чужою власнiстю. Але з першого дня, вiд тiеi митi, як я сюди потрапив, телефонний апарат лежав просто на пiдлозi серед кiмнати, викликаючи ненависть своiм голосом i своiм мовчанням.