Читати онлайн «Закоханий привид» Марк Леві

Закоханий привид
Марк Левi


Можливо, ви вважатимете мене божевiльним, однак покiйний батько розмовляе зi мною. Я бачу його привид, i це не галюцинацii. Усе ще не вiрите? Я теж гадав, що з’iхав з глузду. Батькiв привид з’явився з дивним проханням: допомогти йому вiднайти спокiй по той бiк життя. Для цього я маю викрасти прах його коханоi Камiлли, яку навiть не знаю, щоб поеднати iх назавжди. Виявляеться, навiть там, де вже немае нiчого, залишаеться мiсце для любовi. І це дуже романтично, але на все про все я маю лише три днi. І мiсiю, що здаеться цiлком нездiйсненною.





Марк Леви

Закоханий привид



© Marc Levy/Versilio, 2019

International Rights Management: Susanna Lea Associates

© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад i художне оформлення, 2021


* * *


Моему батьковi


Я люблю, коли музика будить привидiв, заснулих у менi.

    Девiд Бовi

Тобi було вiсiм рокiв. Я готував снiданок, доки ти складав речi в портфель. Ти зайшов до кухнi. Я почув твоi кроки за спиною й озирнувся. Поглянувши на мене великими очима, ти запитав:

– Скажи, тату, як це – бути батьком?

Я промовчав, а тодi вiдповiв:

– Будеш яечню?

Менi не до снаги було знайти простi слова, на якi ти чекав. Моя вiдповiдь ховалася деiнде: у нiжнiй усмiшцi, яку я тобi дарував, у знаннi, що тобi до смаку, – i не лише на снiданок, а й протягом решти дня й усiх прийдешнiх днiв. Мабуть, усе це й означае бути батьком, але я не змiг дiбрати належне пояснення для тебе. Нас роздiляли кухонний стiл i сорок рокiв. Дивлячись на тебе, я гадав, що мусив би ранiше вiдмовитися вiд свого юнацького егоiзму, ранiше зустрiти твою маму й зачати тебе також ранiше. Чи стали б ми ближчими, якби рiзниця у вiцi була не такою великою? Певно, я так нiколи й не змiг вiдповiсти на твое запитання, проте без упину ставив його сам собi. Менi слiд було зникнути, аби ти вирушив на пошуки, почав перебирати скарби пережитих нами миттевостей i спiльних розмов, збирати заснулi спогади, наче зошити до портфеля, щоб нарештi захотiти пiзнати нас обох. Хiба не ця чудернацька гра життя вiдродила мене сьогоднi, аби нарештi нас поеднати? Сьогоднi, коли ти не просто мiй син, а справжнiй чоловiк.


* * *




1


У залi «Плейель»1 панувала порожнеча.