Читати онлайн «Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча» Стефан Цвейг

Жозеф Фуше
Стефан Цвейг

Стефан Цвейг (1881–1942), видатний австрiйський письменник, одного разу сказав: «…iсторiя Францii ХІХ столiття без розгадки таких особистостей, як Фуше, була б неповною». Бiдний церковний учитель, який починав разом з першими революцiонерами, став мiльйонером за буржуазноi Директорii, герцогом i могутнiм мiнiстром полiцii за Наполеона, сприяв вiдновленню монархii Бурбонiв. Вiн, за словами Бальзака, мав «бiльшу владу над людьми, нiж Наполеон», якого перемiг у психологiчному двобоi, як i Робесп’ера, зрадив обох, а також тисячу iнших. Секрет полiтичного довголiття (25 рокiв!) Фуше простий: вчасна замiна маски, абсолютна вiдсутнiсть совiстi й принципiв.

Стефан Цвейг

Жозеф Фуше

Портрет полiтичного дiяча

© П. В. Таращук, переклад украiнською, 2000

© О. А. Гугалова, художне оформлення, 2017

Артуровi Шнiцлеру з повагою i любов’ю

Передмова

Жозеф Фуше, один з найвизначнiших дiячiв своеi доби, одна з найвидатнiших постатей свiтовоi iсторii, знаходив мало прихильностi серед сучасникiв, а ще менше – справедливостi у нащадкiв. У Наполеона на островi Святоi Гелени, в Робесп’ера серед якобiнцiв, у Карно, Барраса й Талейрана, що писали мемуари, в усiх французьких iсторикiв – роялiстiв, республiканцiв, бонапартистiв – одразу набiгала жовч на перо, тiльки-но вони згадували його iм’я. Природжений зрадник, жалюгiдний iнтриган, слизький плазун, професiйний перекинчик, гидкий полiцiйний нишпорка, ниций аморалiст – йому не шкодували жодного зневажливого назвиська. Об’ективно дослiдити його характер чи, радше, напрочуд сталу безхарактернiсть не пробували анi Ламартiн, анi Мiшле, анi Луi Блан. Уперше в правдивих життевих рисах постать Фуше з’являеться в монументальнiй бiографii Луi Мадлена (ця розвiдка, як i решта, значною мiрою саме iй завдячуе фактичним матерiалом): був собi в iсторii такий чоловiк, що пiд час перетворення свiту керував усiма партiями й тiльки сам безпечно прослизав далi, а перемiгши в психологiчному двобоi i Наполеона, й Робесп’ера, спокiйно ховався в задньому гуртi непомiтних статистiв.