Читати онлайн «Зло не має влади» Марина та Сергій Дяченко

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд
Loading...

Сторінка 1

Зло не мае влади
Марина и Сергей Дяченко


Ключ вiд королiвства #3
«Зло не мае влади» – останнiй роман трилогii про пригоди школярки-семикласницi Лiни Лапiноi (до трилогii також входять романи «Ключ вiд Королiвства» i «Королiвська обiцянка»). Ця трилогiя вийшла в новiй серii видавництва «Фолiо» «Свiти Марини та Сергiя Дяченкiв», у якiй будуть опублiкованi майже всi твори (понад 20 томiв) письменникiв, перекладенi украiнською та чудово iлюстрованi. Також у цiй серii 2017 року вийшов друком роман «Страта».

Що чекае Королiвство, мешканцi якого забули свого короля? Звiсно, воно приречене на загибель та запустiння. Тим бiльше коли його осаджуе Сарана – жахлива стонога i сторука навала змiтае й витоптуе все на своему шляху, i немае вiд неi порятунку. У Лiни, мага дороги, е лише три днi, щоб урятувати Королiвство…

Марина та Сергiй Дяченки

Зло не мае влади

Роздiл перший

Король дзвонив минулого тижня


Я сидiла на дерев’яних мостинах, бовталася ногами у водi. Здавалось, я взута в цю течiю – на ногах черевички зi струменистоi прохолоди. І якщо встану – зможу пройти водною гладiнню, перебратися на iнший берег, де смакують травицю три корови – одна чорно-бiла та двiйко рудо-плямистих.

Стояв серпень. Над водою висiли бабки, кожна над своiм застиглим вiдображенням. Я сидiла на розсохлих дерев’яних мостинах у маленькiй тiнявiй плямочцi, й пляминка та раз по раз посувалася, задкувала вiд води. Невдовзi я опинюсь на сонцi – а там спека, спека…

Уже десять днiв я в таборi. Нiчого особливого: дерев’янi будиночки в рiденькому лiсi, до рiчки тупцяти хвилин iз двадцять. Нiхто нас особливо не розважае, але й не виховуе теж. Скiльки завгодно можна сидiти на березi, качатися по травi, бовтатись у мiлкiй рiчечцi, споглядаючи корiв i бабок, дивитися старi фiльми на касетах, розмахувати ногами увечерi на лавi, нудьгувати, поки дiвчиська переказують плiтки…

Першi днi менi подобалося – пiсля цiлого лiта в курному мiстi. Поруч був Макс Овчинiн: вiн три тижнi провiв на морi, повернувся засмаглий i веселий, дуже задоволений собою, бо ж останнього дня зважився та стрибнув iз якоiсь там скелi. Ця скеля в його розповiдях дедалi вищала, тож зрештою виявилось: Овчинiн мало не з Ай-Петрi шугонув…

Менi швидко набридло його слухати.