Читати онлайн «Зозулята зими» Дара Корній, Тала Владмирова

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд
Loading...

Сторінка 1

Зозулята зими
Тала Владмирова

Дара Корнiй


Нiч. Степ. Снiг. Зима. І в яку iсторiю ти знову вплуталася, Руслано? Що (чи хто?) вело тебе, коли опинилася новорiчноi ночi посеред заснiженого безмежжя й наштовхнулася там «випадково» на самотню маленьку дiвчинку, зовсiм замерзлу? Довкола нiкого. Анi живих, анi мертвих. Лишень стужа, мiсяць вповнi та замети. Що маля тут робить, одне-однiсiньке?

З цiеi зустрiчi починаеться химерна, загадкова та зовсiм не казкова зимова iсторiя. Провiнцiйним мiстечком прокочуеться серiя загадкових вбивств, у якi виявляються вплутаними малi дiти, давно мертвi дiти… Хтось безжальний та жорстокий, вважаючи себе Богом, склав сценарiй помсти, i вiн не зупиниться, поки не вб’е останнього зi «списку приречених».

Дара Корнiй, Тала Владмирова

Зозулята зими

Дiти на снiгу


Картина зимового мiста у романi Дари Корнiй i Тали Владмировоi нагадуе графiтi – яскравi грубуватi мазки фантазii на понурiм облупленiм фасадi будiвлi, що нiколи не стане пам’яткою архiтектури. Олiв’е та шампанське передноворiчноi пори, кривобокi ялинки, що осипають квартири хвоею, феерверки, телевiзор, есемески цiлу нiч – так годиться святкувати, щоб у перший день Нового року ходити з важкою головою й налитими кров’ю очима, – це i е та стiна, на якiй проступають химери потойбiчного свiту. Очiкуваного дива у цьому мiстi не буде. Це – очевидно.

Усе, що я вiдчувала при прочитаннi роману, можна окреслити кiлькома словами: вампiри, вiдьми та потерчата не такi страшнi як реальнiсть, яка тут напрочуд впiзнавана, й настiльки звична, що бiльшiсть iз нас покiрно сприймае ii як абсолютне зло. А що вдiеш проти абсолютного зла? Навiть не намагайся пручатись. Ще Монтень говорив, що правда завжди одна, а брехня мае безлiч форм. Не треба нас у цьому навiть переконувати, ми з цим живемо вже давно.

Я пригадую повiсть iзраiльського фантаста Песаха Амнуеля «День перший, день останнiй», у якому свiт потрохи очищуеться через те, що грiшники отримують «по дiлах своiх»: вони просто зникають на очах iнших. Спершу тi, що згрiшили бiльше, потiм решта. Бог мае список. Вiн, нарештi, починае виконувати свою роботу.

А в романi «Зозулята зими» подiбний список складае людина, яка прагне помсти, бо милосердя i прощення iй не властивi.