«Перейти темряву» Ірен Роздобудько

Дивовижна здатність снігу – не пам'ятати зла й ховати весь будений бруд. На це здатна лише природа. Люди так не можуть.

Люди все ж таки великі егоїсти: коли нема чого робити – завжди готові кинутися на допомогу, співчувати, охкати над чужою бідою, а варто лише закружляти на веселій каруселі своїх власних почуттів, як проблеми інших одразу відходять у небуття, витираються з пам’яті, мов їх і не було. Отже, виходить, що нещасним можуть допомогти лише нещасні?

Ці "прості люди" завжди вірять, коли їм обіцяють дешеву ковбасу, робочі місця, квартири – увесь цей безкоштовний сир… За двадцять гривень на годину вони беруть участь у мітингах, за сто – можуть убити, зрадити, збрехати. І мати це чудове виправдання, яке Марта неодноразово чула переглядаючи кримінальні передачі: "Ми – люди прості…" І це означало, що рішення за них приймають інші.

Молоді жінки, які проходили повз них із важкими кошиками, теж здавалися Марті інопланетянками: живуть собі у своїх скафандрах без жодного свіжого ковтка – робота – дім. Обличчя завжди зосереджені, ніби вирішують долю світу, а насправді – лише те, що приготувати на вечерю…