Вірш «Скрізь плач, і стогін, і ридання» Леся Українка

Вірш «Скрізь плач, і стогін, і ридання» Лесі Українки, який датовано 1890 роком, увійшов до збірки «На крилах пісень», яка вийшла друком у 1893. У цьому творі поетеса закликає людей, які живуть в Україні, не чекати, поки зміни прийдуть самі собою, а діяти самотужки, щоб наблизити кращі часи і створити умови для щасливішого життя.

Письменниця бачила, що багато хто ставиться байдуже до долі країни і до того, яким буде життя на її теренах у майбутньому. Особливо це помітно було на прикладі ліберально налаштованої інтелігенції, тому до неї і зверталась поетеса через свої віршовані рядки. Її саму дуже турбувало, що буде з Україною далі, чи не спіткає її якесь нове лихо, над яким потім народу доведеться плакати.

Головна ідея у тому, що «кайдани», у які закутий народ, самі не зможуть спасти, а лиш «заіржавіють від сліз». Саме тому й потрібно братись до роботи і боротись за нове життя, тобто діяти, а не просто сидіти у скорботі і ридати через лиху долю і світову несправедливість.

Леся Українка, хоч і не мала міцного здоров’я, через що змушена була постійно лікуватись, мала сильний дух і міцний характер. Своїми віршами вона здатна була збурювати емоції в людях, піднімати їх бойовий дух і підштовхувати до активної діяльності, надихаючи і нагадуючи про ту силу, що прихована у кожного всередині.

Читайте також усі 👉 Вірші Лесі Українки 👈 на нашому книжковому сайті Книгого.