Іван Якович Франко

"- I годi тобi хвалитись дiтьми. Хвалила ж сова своїх дiтей, що нема кращих на свiтi, а яка ж там совина краса?"

Ні, я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмира…

Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем.

Це була дійсність – хижа й жорстока, як зграя голодних вовків. Це була дійсність безвихідна, неминуча, як сама смерть.