Остап Вишня

– Та це ж курка, а не качка!

– Це – качка. Тепер усi такi качки пiшли. Яровизованi…

– А чому в неї горло перерiзане?

– Чому? Чому? Все вам так ото цiкаво знати. Летiла, побачила, що нацiляюсь, виходу не було, взяла й… зарiзалась. Що ж тут дивного?!

Були б ведмедi, – довелося б багатьом мисливцям рушницi попродати, бо нашi охотники люди тихi, сумирнi й поетично нiжнi, а ведмiдь – звiр великий і реве: може перелякати.

Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнуло з вечiрнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останнiй золотий привiт i пiшло спать…

– Як же краще, – спитаєте, – полювати: одному чи колективом?

Майже однаково. Коли йдете один, то один промазуєте, коли йдете колективом, то промазуєте колективом.