Павло Тичина

Місто в мальованих плакатах: людина людину коле.

Читаємо списки розстріляних і дивуємось, що на

провінції погроми.Все можна виправдати високою метою – та тільки

не порожнечу душі.

Аероплани й усе довершенство техніки – до

чого це, коли люди одне другому в вічі не

дивляться?Не хватайте озлоблених у тюрму; вони самі собі тюрма.

Університет, музеї й бібіліотеки не дадуть того,

що можуть дати

карі,

сірі,

блакитні…

Прокляття всім, прокляття всім, хто звіром став!

(Замість сонетів і октав).

О панно Інно, панно Інно!

Я сам. Вікно. Сніги…

Сестру я Вашу так любив —

Дитинно, злотоцінно.

Любив? Давно. Цвіли луги…

О панно Інно, панно Інно,

Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.

Сніги, сніги, сніги…Я Ваші очі пам’ятаю,

Як музику, як спів.

Зимовий вечір. Тиша. Ми.

Я Вам чужий — я знаю.

А хтось кричить: ти рідну стрів!

І раптом — небо… шепіт гаю…

О ні, то очі Ваші. Я ридаю.

Сестра чи Ви? Любив…