Роман Іваничук

Роман Іваничук

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд
Loading...

Книги

Вогненні стовпи
Вогненні стовпи Роман Іваничук
Мальви. Орда (збірник)
Мальви. Орда (збірник) Роман Іваничук
Край битого шляху
Край битого шляху Роман Іваничук
Журавлиний крик
Журавлиний крик Роман Іваничук
Бо війна – війною… Через перевал (збірник)
Бо війна – війною… Через... Роман Іваничук
Торговиця
Торговиця Роман Іваничук
Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської (збірник)
Черлене вино. Манускрипт... Роман Іваничук
Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994
Дороги вольні і невольні... Роман Іваничук

Серії книг

Цитати Романа Іваничука

Вони підривають себе в бункерах гранатами, щоб не здаватися в полон, перед розстрілом сміються тобі в обличчя, на допитах… вигукують "Ще не вмерла Україна!"; мало того, населення називає їх не інакше, як наші, пастухи на толоках виспівують бандерівських пісеньок… сам чув, навіть діти перед сном моляться за свою Україну і нашу погибель… У них є ідея, розумієте? Й ту ідею їм утверджуємо ми! Що жорстокіші стають наші акції, то впевненіше переходять вони з оборони до наступу… Що ми далі робитимемо з цим проклятим народом, який у боротьбі з нами перемінився з під'яремного бидла у воїнів, що маємо вчинити з населенням, яке дозріло до державницької ідеї? Хто її витруїть і як? Та ніхто й ніколи!

Мана те все: московська ментальність залишилася такою ж, як і була, — нахабною й нетерпимою до українського народу… Бо ми інші. Наш народ — то не фінсько–монгольська юрба, яка кров’ю й терором примушує підкорених до послуху, українці знадібні до парламентської системи урядування, українець шанує предковічні звичаї: громади, віча, судні ради…

"Їдеш?" – "Так, назавжди", – кивнув головою хлопець, і тоді вже не жаль, а подив пройняв Наталку від такого холодно-байдужого підтвердження: як це він важиться покинути село навіки, – хай но люди стали йому чужими, але ж не може зчужитися земля.

Мирон мізкував над феноменом розмаїття і єдності всієї нації, бо скільки тих сіл в Україні, а кожне інакше й жодне на Бондарівку не схоже, проте всі складають один народ; і що більше вникав Мирон у сутність незчисленності міст і сіл, то більше вимучував себе усвідомленням, що та єдина у своїм розмаїтті безмежна многість кисне аморфним тілом у центрі Європи, і всі, кому тільки не лінь, його топчуть, усі доять, висмоктують, зневажають, а якщо й визнають за ним перевагу – то лише в здатності до терпіння й пристосуванства.