Юрій Юрійович Горліс-Горський

Юрій Юрійович Горліс-Горський

1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд
Loading...

Книги

Холодний Яр
Холодний Яр Юрій Юрійович Горліс-Горський

Цитати Юрія Горліс-Горського

— Оце я хотів тобі показати. Такого чудернацького стовпа певно нема в світі другого. Під'їжджаємо. На обрізаного молоденького ясеня насиляно через прорізи тринадцять людських черепів, які, вищиривши вперед зуби, творять оригінальний стовп. До чола верхнього черепа прибита табличка з написом: «Володіння Холодного Яру. Проїзд чекістам суворо заборонений». Чомусь здається, що самі кістяки сміються над цим жартом. — Оцих сім верхних, біліших, це штаб ударної групи бобринської чека на чолі з повноваженим Станайтісом — латишем, а цих нижчих не знаю. Це мельничанські хлопці пожартували. — Де вони їх набрали?! — Чи мало їх тут по лісах валяється?!.. Минулого року лисиць трупами так обгодували, що перестали курей красти по хуторах. Отак, по людськи подумаєш — жаль людей… Але що зробиш… Слово «боротьба» і слово «жаль» — взаємно виключають одно друге… І ще прийдеться «лисиць годувати», якщо нами не погодують…

"Ні для Холодного Яру, ні в Холодному Яру полону нема. Як маєш попасти в чужі руки, залиш останню кулю для себе."

«Воля України-або смерть!» на холодноярському прапорі — це не «прапорова деклямація» наших «куренів смерти», що давно вже порозбігалися. Це — тверде, логічне окреслення положення…

Коли відступали червоні й наближалися денікінці, увійшов до Чигирина кінний денікінський загін. Усі в московській офіцерській одежі з золоченими пагонами, відзнаками. Стали коло земської управи і зав'язали розмову з мішанами. Чигиринців — цікавих новинки — зібралася ціла юрба: мужчини, жінки, діти… Офіцери у розмовах «вішали псів» на червону армію та комуністів, вихвалювали денікінське військо та уряд, ідею «єдіной нєдєлімой Росії»… «Єдіною нєдєлімою» Чигиринці зовсім не захоплювалися, ну а большевиків, звичайно, лаяли. Хто по щирості, а хто — щоб «приподобатися» новій владі. Нараз старший офіцер подав команду. Загін оточив юрбу і загнав її вихопленими шаблями до великої салі в управі. «Офіцери» — то був передягнений загін большевицької Чека. Ставши на дверях із ручними кулеметами, чекісти відкрили з них вогонь по юрбі. Коли всі попадали один на одного, «офіцери» почали ходити по трупах ранених і живих та пробивати кожного зокрема шаблею. Скінчивши «роботу», сіли на коні і утекли через міст на Черкаси.

Дівчина, що сиділа притулившись до мене плечем і уважно слухала оповідання товаришок — здрігнулася.

— Боже! Я до смерти не забуду того. Зойки… крики… Діти верещать… Попадали усі, — на мене стара Білинська упала — куля попала їй в голову. Кров із неї тече на обличчя, забігає в уста, а я із страху не можу ворухнутися… Бачу — іде… пробиває шаблею… Приклав шаблю до грудей нашій Зіні, що впала поруч мене… Та бідна вхопилася рученятами за клинок і кричить до мене: рятуй Марусю!… Як забрали потім мертву до дому — руки геть порізані були…

Помимо всього баченого і пережитого — у мене пробіг поза шкірою мороз.

— То сестра ваша була?

— Так. Вісім років мала… Пішла зо мною подивитися на денікінців…