Показувати по: 20

Цитати письменника Андрія Анатолійовича Кокотюхи

— Не ліпи мені тут горбатого, Червоний! Ти воював проти Радянського Союзу, проти своєї батьківщини…

— А ваш Радянський Союз, Вікторе, не моя батьківщина! — різко перебив мене Червоний, подавшись уперед, і в його очах я вгледів не бачений раніше блиск. — Моя Батьківщина — це Україна. Не оця, придумана вами Українська Радянська Республіка, а вільна країна. Де нема ні радянської влади зі Сталіним та Кагановичем, ні польської шляхти з Пілсудським, ані німецького рейху з Гітлером та його намісником Кохом. Навіть царська Росія та Австро-Угорська монархія — теж не наше.

— Але революція скинула царя та звільнила народи! А товариш Сталін цю справу довершив…

— Більшовики не дали волі Україні. Вони перебрали владу над моєю країною спочатку в російського царя, потім у поляків, а тепер ось у німців. Мій народ комуністи далі тримають у неволі. Тобі важко це зрозуміти, але так є, хлопче.

Як можна бути залюбленим у те, чого не існує? — думав я. Як можна бути патріотом країни, якої немає на мапі? Як можна говорити мовою, яку давно заборонили? Як можна цікавитися старовиною, яка закінчилася так фатально?

Роки викристалізовують нас. Розділяють справжні цінності від емоційних і хвилинних.

Тоді поясни мені, Михайле Середа, чому всюди, де нема комуністів, називатися громадянином і мати громадянські права — це честь. А тут «громадянином» тебе називають, коли позбавляють громадянських прав. Ніколи не думав про це, друже Михайло?

Коли ти вірний владі, ти для них — товариш. Але щойно стаєш для них ворогом народу, відразу перестаєш бути товаришем. Тебе заковують у кайдани, тягнуть в тюрму, там б’ють смертним боєм, і ти вже не товариш — ти громадянин. Лише громадянин!

— Державна безпека виявляє ворогів радянської влади…

— Правильно! Дефензива виявляла ворогів Пілсудського. Гестапо — ненависників Гітлера. Комуністи — тих, хто проти їхнього Сталіна! А методи, друже Михайле, однакові! Кров із нашого брата-українця вони всі випускають однаково. І нам однаково болить, хто б нас не катрупив: комуністи чи фашисти! Чому всякий, хто сюди, на нашу українську землю, приходить, не дає волю, а лише замінює іржавий колючий дріт на новенький? Де тут визволення, друже Михайле? Яке звільнення може бути, якщо конвой по периметру? Я бував на Заході, бував у Європі — останні табори там зникли, щойно американці та англійці зайняли належні їм після перемоги території. Там, де лишився контроль москалів, табори нікуди не поділися.

…чому всюди, де нема комуністів, називатись громадянином і мати громадянські права – це честь. А тут «громадянином» тебе називають, коли позбавляють громадянських прав.

До речі, пізніше я мав нагоду переконатися ще в одному: як Червоний і інші бандерівці, так і прибалти, що теж становили певну спільноту і намагалися триматися біля українців, дуже погано говорили російською мовою. Тоді для мене це була дивина. Як так: хтось з мешканців Радянського Союзу не знає нашої спільної, ну, розумієте — головної мови. …

Думав спочатку: це бандерівці так навмисне. Коли згодом усвідомив: то для них справді ця мова чужа! Іноземна! Ну, як для нас із вами польська чи чеська!

Книга – знання, а від знань людина тільки добрішає…

Найкраще – коли ранок зажевріє, пора року значення не має, хоча на волю особливо чомусь тягне навесні. Та Бог із нею, з весною: коли б не настав час свободи, всякий хоче вийти на битий шлях за табірні ворота і піти на схід сонця – чим далі, тим впевненіше карбуючи крок. Не важливо, доведеться йти промерзлою землею чи місити багнюку пізньої воркутинської весни – адже з кожним новим кроком бараки, колючка та вартові з автоматами залишатимуться позаду…

Кстати, к морю мы так и не переехали, все время находились дела поважнее – то пьянка, то танцы, то футбол.

Софія не грала в Україну, вона нею й була — революційною, сильною, незрозумілою. Софія, як всі ми, несучи в собі прірву, цю прірву щоразу перестрибувала. Вона будувала й будувала. Себе, будинки, книжки. Це був її спосіб виживати в нашій внутрішній країні прірв.

Тільки таке життя й приносить задоволення – життя задля життя. (Винничук)

аскетичність симпатично виглядає під час недільних богослужінь, та рідко спияє родинній гармонії.

вміти побачити, уміти пережити ще не значить уміти все згадати й розповісти.

… с первыми неделями сентября всегда наступала новая жизнь, независимо от школы, независимо ни о чего. (с) Рафаєєнко

(с.195)

Свобода – це велика відповідальність,

надто цінний матеріал, щоб роздавати її тим, хто її не цінує

Моєї люті ставало на цілий світ. Світ про це не здогадувався. (Жадан)

Представьте теплый осенний денек. Знаете, у нас в степной части страны наступает иногда такое удивительное время, когда лета уже нет, а косоглазая придуравочная девочка-осень блуждает по городу в теплом оранжевом сарафане и делает вид, что не она буквально через месяц превратиться в старую ужасную ведьму, фактически в умершую женщину, которую забыли похоронить. И тогда она будет ходить под дырявым зонтом, покачивая мокрой гниющей шляпой, и ты станешь ужасаться тому, что она в профиль напоминает Анну Ахматову, а анфас – вылитая Леся Украинка.

Деяких людей роблять митцями прості речі. Те, як вони живуть свій кожен день.

… коли хочеш перемогти ворога, поважай його.