Показувати по: 20

Цитати письменника Джоджо Мойес

Мої друзі. Блазнювата компанія. Але ж усі друзі такі, правда?

– Думаю, горе – це нудно для людей,- зауважила Наташа. – Тобі наче дають якийсь час – може, півроку – на те, щоб пожуритись. А потім, коли тобі не стає "краще", твій сум починає вже набридати. Вони вважають: якщо ти довго журишся, то просто сам хочеш бути нещасним.

Наші погляди зустрілись і все змінилося. Я зрозуміла, що зробила. Я зрозуміла, що стала для когось якорем, причиною лишитися. Я зрозуміла, що чогось варта.

Стало трохи краще. Справді. Я згадала як Марк казав: дорога з володінь горя ніколи не буває прямою. Будуть і погані дні, і хороші. Просто сьогодні був поганий день, такий собі вигин моєї дороги – його треба просто пройти, просто пережити.

-Іноді рухатися вперед – значить захищати свої інтереси. І ти у глибині душі сама це знаєш. Якщо Ділі і справді принесла тобі негаразди і хаос у твоє життя, тоді ти, мабуть, просто дійшла єдиного правильного висновку.

-Так, так. – Присутні закивали. – Не будь надто суворою із собою. Ти ж лише людина.

Вони всі були такі милі, так доброзичливо мені всміхалися, так хотіли, щоб мені стало хоч трохи краще. Я майже їм повірила.

Чи думала я про таке, Натане? Іноді мені здається, що я накрутила собі в голові все те, що сталося між мною і Віллом, а насправді було набагато менше. Як я могла когось покохати за такий короткий час? А все те, що ми мали спільного?.. Чи справді були всі ті почуття, які я пам'ятаю? З часом усі ті шість місяців мені здаються якимсь дивним… сном.

Майже завжди була на самоті. Важко було заходити нові знайомства. Я не довіряла нікому, кого зустрічала. Та й що я могла розповісти про себе? Якісь загальні відомості – та й по всьому. Те, що мало вагу для мене і було цікавим і не могла нікому розказати. А коли не маєш із ким поговорити, то всі красиві місця, які бачиш, – фонтан Треві або канал в Амстердамі – стають лише порожніми пунктами в списку.

…Єдиний спосіб не залишатися покинутою- це жити далі.

Свобода – фізична, особиста – буває тільки за рахунок когось іншого.

Добре мати таку надійну опору у світі, де так легко впасти.

"ось що я дізналася про батьківство, навіть не ставши матір'ю: хай би що робила – майже завжди робиш не те. Якщо ти жорстока, презирлива та неуважна – це залишить ранив душі дитини. Якщо ти любиш дитину, підтримуєш, заозочуєш та хвалиш навіть за найменші досягнення- то зіпсуєш її якось інакше"

"Не можна передбачити, що буде, якщо впасти з великої висоти"

Ключ к счастливой жизни – короткая память.

Однажды мать сказала Эду, что с настоящими друзьями можно продолжить с того места, на котором вы остановились, и неважно, прошла неделя или два года.

– Хорошее случается с хорошими людьми. Надо только верить…

– Выходит, я был полным дерьмом.

Хорошие вещи случаются. Порой когда их меньше всего ждешь.

Жил-был Эд, и однажды он встретил самую большую оптимистку на свете. Она носила шлепанцы в надежде на приход весны. Казалось, она скачет по жизни, словно Тигра. То, что могло бы подкосить другого, ее вовсе не огорчало. А если она и падала, тут же вскакивала обратно. Снова падала, растягивала губы в улыбке, стряхивала пыль и двигалась дальше. Эд никак не мог понять, героизм это или идиотизм.

Я хочу быть с тобой. Я знаю, что мы все испортили, но мне все равно лучше с тобой, когда все плохо, чем когда все вроде бы хорошо, но тебя рядом нет.

Теория вероятности и закон больших чисел утверждают: иногда нужно пытаться снова и снова, чтобы получить желаемый результат. Чем больше пытаешься, тем скорее получится. Или, как я объяснила маме, в сущности, иногда просто надо не сдаваться.

“Пусть весь мир кидает в тебя камни – если за твоей спиной стоит мать или отец, все будет хорошо. Глубоко внутри ты будешь знать, что любим и заслуживаешь любви.”