Показувати по: 20

Цитати письменника Івана Франко

Ні, я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмира…

"- I годi тобi хвалитись дiтьми. Хвалила ж сова своїх дiтей, що нема кращих на свiтi, а яка ж там совина краса?"

Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем.

Це була дійсність – хижа й жорстока, як зграя голодних вовків. Це була дійсність безвихідна, неминуча, як сама смерть.

Німого в лісі в нас нема нічого.Лісова пісня

Адвокат і лікар не вибирає собі клієнтів, але йде там, де його кличуть, і показує, що вміє.

Я – чекiст, але я i людина.

– Я не знаю жадної Русі! – твердо відповів Рессельберг. – Не знаю і не хочу знати. Я чував, що є якісь руські патріо­ти, але де ті повстання, які вони робили за свою націо­на­ль­ність? Де та кров, яку вони пролили за свій прапор? Де їх мученики? Де їх пророки? Де їх воєводи?

– Ну, на наші повстання, пане бурмістр, не дуже лакомте­ся, бо хто знає, чи вони смакували би вам і ще декому. А щодо наших мучеників – мій Боже! Різні бувають мучени­ки. Одні розкривають груди перед карабінами, інші весь вік двигають ярмо недолі і тихо терплять за свій ідеал.

Ні! я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає.

З п`яним розмовляти – тільки гаяти час.

О, не журися за тіло!

Ясним вогнем засвітилось воно,

чистим, палючим, як добре вино,

вільними іскрами вгору злетіло.

Легкий, пухкий попілець

ляже, вернувшися, в рідну землицю,

вкупі з водою там зростить вербицю, –

стане початком тоді мій кінець.

Будуть приходити люди,

вбогі й багаті, веселі й сумні,

радощі й тугу нестимуть мені,

їм промовляти душа моя буде.

Я обізвуся до них

шелестом тихим вербової гілки,

голосом ніжним тонкої сопілки,

смутними росами з вітів моїх.

Я їм тоді проспіваю

все, що колись ти для мене співав,

ще як напровесні тут вигравав,

мрії збираючи в гаю…

Грай же, коханий, благаю!

Ви щасливі, пречістії зорі,

ваші промені – ваша розмова;

якби я ваші промені мала, я б ніколи не мовила слова.Ви щасливі, високії зорі,

все на світі вам видко звисока;

якби я так високо стояла,

хай була б я весь вік одинока. Ви щасливі, холоднії зорі,

ясні, тверді, неначез кришталю;

якби я була зіркою в небі,

я б не знала ні туги, ні жалю.

Дивне те людське серце! Найбільше своє щастя, найбільшу розкіш бачить у тім, щоб задати другому болючий удар, зробити його нещасливим, відібрати йому віру в людей і надію на ліпше!

– Треба насамперед просвітити нарід, а тільки тоді допускати до політики.

– Жаль в такім разі, що наша конституція допускає анальфабетів до голосування, значит, в останній інстанції віддає в їх руки керму політики.

Ні,любий,я тобі не дорікаю,

а тільки – смутно,що не можешь ти

своїм життям до себе дорівнятись.

Стрічаються перехресні стежки на широкім степу та й знов розбігаються! Таке буде й наше. Що вона мені тепер, і що я їй? Нічогісінько. Перелетні тіні, що мигнуть понад долиною і не лишать по собі нічого-нічогісінько…

Кохання – як вода, – плавке та бистре,

рве, грає, пестить, затягає й топить.

Де пал – воно кипить, а стріне холод –

стає мов камінь.

Не поет, у кого думки

Не літають вільно в світі,

А заплутались навіки

В золотії тонкі сіті.Давня казка

Самій не довго збитися з путі,

Та трудно з неї збитись у гурті.Мій шлях

– Постив батько дванадцять п'ятниць, щоб не вмерти наглою смертю та в воді не потопати, а проте втопився. І п'ятниці нічого не помогли, – говорив Карпо. – Варто було мучити себе цілий вік.