Показувати по: 20

Цитати письменника Макса Кідрука

… Росія – не друг і не брат, а лицемірний ворог, готовий встромити ножа у спину в найтяжчий момент.

– Знаешь что? В Сибири уже строят концлагерь для вас!

– Для нас?.. – перепитав я.

– Да! Для таких, как ты! Для украинцев! Достали уже!! […] Давай, приезжай, там уже ждут тебя!

Я ще трохи помовчав, а тоді сказав:

– Тільки через твій труп, друже… Тільки через твій труп.

Я лише хочу, щоб ви затямили одне: по обидва боки Дніпра є країна, що має назву Україна. У цій країні живуть українці – небратній росіянам народ. І цей народ готовий до останнього відстоювати своє право жити вільно.

Андрій Макаревич, якого зараз цькують у Москві, мав рацію: бісів із людей випустити легше, ніж загнати в них ангелів.

…дурдом якийсь, така срака, просвіту нема, але згадую Майдан і вірю, що світло буде…»

І я вірю. А ти?

майже усі волонтери — гарні люди. Така особливість.

що більше ми можемо, то більше від нас вимагається…

Одним із простих рецептів щастя як у буддистів, так і в християн є допомога тим, кому зараз гірше, ніж тобі.

Роки викристалізовують нас. Розділяють справжні цінності від емоційних і хвилинних.

Як можна бути залюбленим у те, чого не існує? — думав я. Як можна бути патріотом країни, якої немає на мапі? Як можна говорити мовою, яку давно заборонили? Як можна цікавитися старовиною, яка закінчилася так фатально?

Кстати, к морю мы так и не переехали, все время находились дела поважнее – то пьянка, то танцы, то футбол.

Софія не грала в Україну, вона нею й була — революційною, сильною, незрозумілою. Софія, як всі ми, несучи в собі прірву, цю прірву щоразу перестрибувала. Вона будувала й будувала. Себе, будинки, книжки. Це був її спосіб виживати в нашій внутрішній країні прірв.

До українців останнім часом, здається, дійшло, що тоді, як комусь поряд дуже зле, нормальній людині добре бути не може.

Не втримуй у серці те, для чого там немає місця.

Троє жінок за бажання печеру на палац перетворять.

Коли тобі перевалило за сорок, амбіції потроху відходять на другий план, натомість хочеться сімейного тепла і затишку.

Справжній письменник – це той, кого, по-перше, публікують, а по-друге, читають.

Як писав Гессе, ненавидячи когось, ти ненавидиш у ньому те, що є в тобі самому. Те, чого немає в нас самих, нас не хвилює.

Взагалі-то кажуть, що Амур орудує стрілами. Сперечатись не буду: стріли — то стріли. Хоча до мене ця скотина чомусь щоразу підступає із сокирою.

Господи, чуваки, мене вкусила піранья! – зрештою пролопотів перпективний київський юрист. – Я…я в шоці!