Показувати по: 20

Цитати з книги «Anarсhy in the Ukr. Луганський щоденник» Сергія Жадана

так чи інакше все зав'язується на музиці-і твої знайомства,і твої шкідливі звичкі,і те,як ти поводишся в ліжку,і те,за кого уш голосуєш на виборах,і чи голосуєш узагалі.

Біда цієї літератури в тому, як на мене, що біографії кращих її письменників значно цікавіші за їхні твори, ну та це справи не стосується.

…загалом — повертатися в місця, в яких ти ріс, майже те саме, що повертатись до крематорія, в якому тебе одного разу вже спалили.

Як па мне, бяда гэтай літаратуры ў тым, што біяграфіі найлепшых ейных пісьменнікаў значна цікавейшыя за іхнія творы…

Дый з сэксам сярод міліцыянтаў трэба яшчэ падумаць, ад сэксу бываюць дзеці, навошта нам столькі міліцыянтаў.

Чомусь інвестор думає, що в цій країні захистити його може тільки міліція, хоча насправді все якраз навпаки

Сводоби не буває забагато. Просто замало буває нашого серця. І нашого розуму.

Іноді варто випустити на прогулянку всіх своїх демонів, котрі й без того вилітають щоночі з твоїх легень, як поштові голуби з кліток.

"Ми залишились живі і відразу протверезіли, я боюся швидкості, боюся кудись їхати, більше за це я боюсь лише зупинитись."

Якщо не хочеш утратити друга, ні з ким його не знайом.

Послухайте, послухайте уважно, ви чуєте що-небудь? Ні? Я теж. Тому що жоден з нас нічого не говорить, ми просто стоїмо мовчки і навіть не заперечуємо, навіть не обурюємося, у той час, коли нас позбавляють найнеобходнішого.

Про свободу говорять священники, політики або письменники – себто ті, хто найменше відчуває відповідальність за сказане й сам розуміє всю умовність і абстрактність речей, про які розводиться."Луганський щоденник"

Мої головні герої одружуються з принципу й вішаються з почуття протесту, народжують від невміння відмовити й кохають від невміння стриматись.

Насправді я живу з вами в одній країні, я люблю цю країну, я не поїду з неї, навіть якщо ви почнете репресії, усе нормально – ви мені не заважаєте, у мене, так само як і у вас, удома є радіо й телебачення. Просто я дивлюся інші канали.

Мене ніколи не цікавила політика, за винятком тих випадків, коли вона пролазила попід двері мого помешкання й починала смердіти просто в мене на кухні, тоді я нею цікавився, власне, я цікавився тим, як її позбутися.

Коли ти нічого не бачиш у темряві, то це ще зовсім не значить, що в цій темряві ніхто не бачить тебе.

Потрібно віддати належне чужому безумству, адже невідомо як ти сам за пару років будеш поводитися на людях.

Завжди збуджуюсь, слухаючи музику. Коли читаю книги, зі мною такого не трапляється, як правило, коли книга подобається, я намагаюсь якомога скоріше добити до кінця, аби дізнатись, чим все закінчується. Якщо ж не подобається, мовчки відкладаю вбік, щоправда, потім якийсь час відчуваючи докори сумління.

Коли ти робиш у спілкуванні паузу в дев'ять років, після цього потрібно хіба що починати все спочатку, інакше як би це виглядало — зустрітись із людиною через дев'ять років і запитати, що в неї нового? Нового в якому сенсі? За останні дев'ять років? Тоді вона мала би почати з власного народження, щоби відновити контекст. По-моєму, це безнадійно.

Кількаденні переїзди, без води й сну, зависанная на безіменних станціях, чорний голод нічного плацкарту, чорна вода залізничних перегонів, вигорілі від сонця й водки душі провідників, криваві сни пасажирів і знищені комунікації – я люблю залізницю, я люблю її настільки, що можу писати про неї книги.