Не маловірна я, занадто вірю,
і віра та мене навік погубить.
О, яка ж то кара
Месією, що світ рятує, бути!
О, яка ж то кара
Месією, що світ рятує, бути!
всім дати щастя і нещасним бути,
нещасним, так, бо вічно одиноким.
Не проклинай, вертається прокляття на того, хто сказав його.
Так скрізь воно по світі:
що сторона, то звичай, а що город,
то й норов, кажуть люди.
І невже
мушкет і шабля мають більше сили
та честі, ніж перо та щире слово?
Ні, учено мене, що се не так!
Панно!
Ті паничі безжурно походжають
не. щирому дозвіллі по садочках
та вибирають квітку для забави,
і тільки ждуть, щоб краще розцвілася.
А я ж, як в'язень, що на час короткий
з темниці вирвався і має хутко
з веселим світом знову попрощатись
і розцвіту не має часу ждати.
Мені була б не для забави квітка,
я бачу в ній життя і волі образ
і краю рідного красу. Для мене
куточок той, де б посадив я квітку,
здавався б цілим світом… Я забув,
що ти живеш на волі, що для тебе
привабного нема нічого там,
де я живу, і навіть буть не може…
Добраніч, сонечко! Ідеш на захід… Ти бачиш Україну — привітай!
Отак і ми з тобою… зрослись, мов шабля з піхвою… навіки… обоє ржаві…