Показувати по: 20

Цитати з книги «Кров кажана» Василя Шкляра

Я знав, що життя тепер паскудне, але все-таки думав, що воно тече й змінюється, і раптом побачив, що ні — це суцільне болото без просвітку й звуку, я побачив довкола себе німих смердів, які не отримують зарплатні і мовчки, як худоба, ходять на роботу, селянам платили за їхню каторжну працю гівном тієї ж таки худоби, тобто гноєм, аби сіроми вдобрили свої городи і не виздихали з голоду, і ось вони, ці забиті, затуркані смерди, з усіх останніх сил раділи, що немає війни, і відкривали роти тільки для того, щоб проклинати тих, хто здобував їм цю нікчемну суку-волю.

Київ у мене також не викликав жодного сентименту, він зависав у березневій сльоті чужий і похмурий, він був пісний і байдужий, цей Київ, і вітав мене лише простягнутими руками жебраків.

…сон — це моє друге життя. Я знаю йому ціну. Це моя тінь, мій двійник. Я люблю слухати, як він наближається, люблю вловлювати саме ту мить, коли він хапає мене за сонну артерію. Віднедавна мені це вдається, хоч та мить набагато коротша за постріл із «Шерідана», коротша за 0,6 секунди, які відводять тобі під час тренування для того, щоб ти влучив у терориста. На кіноекрані — натовп людей, жінки з дітьми, а серед них терорист, котрого ти мусиш зліквідувати, і куля точно лягає в ціль. Потім розвертаєшся і стріляєш уже в живих людей, об яких розбиваються кулі-капсули з червоною рідиною. Уві сні все набагато справжніше…

…ні, не душу, адже їх у мене багато, а це все одно, що немає жодної.