Був четвер, напевне, найкращий день тижня – ще не п'ятниця, немає поспіху вриватись у вихідні, але вже й не середа – не це відчуття недосказаності на роботі й неясності в житті.
Четвер – такий день, коли насущні питання життя непокоять менш за все.
Не знаю, чи колись іще побачимося з Артуром, цією беззубою змією з вервицею рудракші в кишені, але знаю точно, що на плацкартній полиці мого серця в поїзді, який, розтинаючи ніч, їде на схід, у бік світанку, є місце для нього теж.
Є два моменті в житті, коли ми відчуваемо плинність
часу по-справжньому. Першиий – це коли ми підростаемо
і в нас кожен день щось змінюється в тілі… І другий
період – десь моему віці. Ти починаеш старіти, і все
знову змінюється дуже стрімко, раптово….
… Весь інший час – від вісімнадцяти до п'ятидесяти восьми – суцільна ілюзія. Не довіряй їй. Здається, ніби нічого не міняється, але насправді це не так.
Пан Ярославський припинив затулятися від життя.(…)Він опустив захист і зразу ж отримав з десяток хуків справа, десяток хуків зліва, пару потужних аперкотів під дих і в щелепу.
Людина людині – кара
У цьому світі з багатьох тисяч заледве один шукає досконалості, а з тисяч тих, хто досягли досконалості, заледве один пізнав мудрість.
Та на біса мені ваш громадянський шлюб, якщо будь-коли мене можуть відшити гуляти? Що це за стосунки такі – на довірі?
Ідеальне трапляється тільки тоді, коли я сама здатна його побачити.
Це внутрішнє незадоволення з існуючого стану речей змушує шукати причину нещастя – спершу в світі зовнішньому, а потім – зазираючи вглиб себе.