«Коли у душi холод i морок, то й докори туди не доходять, коли на серцi тума непроглядна, то й вони її не зворушать.»
«Весело проходить свято при щасті, при достатках, а коли горе налягло на душу, коли туга за серце кусає — тоді і свято не в свято!»
Життя – вдача, – думав вiн далi. – Бери вiд нього все, що дає воно; бери на час, знаючи, що нема нiчого на свiтi вiчного; не шкодуй за тим, що обмина тебе; не давай зiвка, коли воно само тобi дається до рук!
Прошу і остерігаю тебе: не люби нікого ніколи, коли тобі хто кинеться в вічі – одвернися та тікай мерщій! Коли що ворухнеться у серці – задави, залий отрутою його, тільки не давай йому волі! Хай ніхто так не мучиться, як я мучусь!
"Одна доля, одно лихо людей докупи зводить"
– Бачите, що тут за люди – якась звiрота, – прошептала, повертаючися до Григорiя Петровича, попадя i, зiтхнувши тихо, додала: – А ти живи мiж ними та ще й вибери подругу собi.
– Другим бог i квартиранта пошле такого як слiд, – одказав Рубець. – А в мене нелюдим якийсь: все сидить у своїй хатi.
– Що ж вiн робе? – спитав Книш.
– Пише щось, читає…
– Дурак, видно! – рiшив Селезньов. Колiсник зареготався, а за ним i Книш.
– Само собою – дурак! – доводе Селезньов. – Молодому человеку погулять-поиграть, а он сиднем сидит в комнате. Молодому человеку все нужно Знать, все видеть – да!
Між чужими іноді краще, ніж між своїми: ти їх не знаєш, вони тебе не знають —не стануть допікати…
Життя — як те колесо котить: того униз несе, другого угору підіймає, щоб знову у землю втоптати…
"З щастя та з горя скувалася доля"
"Ти ще не знаєш, що то за втіха ті книжки! Там цілий мир, вищий, кращий від сього, у якому ми барахтаємося мов свині в барлозі"
"Прошу і остерігаю тебе: не люби нікого ніколи, коли тобі хто кинеться в вічі – одвернися та тікай мерщій! Коли що ворухнеться у серці – задави, залий отрутою його, тільки не давай йому волі! Хай ніхто так не мучиться, як я мучусь!"
… Всё сидит в своей комнате.
– Что же он делает? – спросил Кныш.
– Пишет, читает.
– Дурак, видно! – решил Селезнев.
Колесник засмеялся, а за ним и Кныш.
– Само собой – дурак!
– Та й недобра ж таки Марина, – обiзвалася вона до Мар'ї, – он до яких слiз панича довела!
– Молодець Марина! – вiдказала та. – Зяає собi цiну. Так їм i треба. Дури їх, поки молода та здорова! П'ють вони нашi сльози – хай же своїх покуштують!
«Кожна наймичка – люба, поки здорова… Здоров'я – усьому голова».
«Люди не чули того, що було на судi. Вони знали одно – чим суд кiнчився, i по тому судили.»
«Нащо господь бог так дав, що кому землi i не треба – в нього землi несходиме, а в кого її жменя, на ту жменю сотня ротiв роззявилася.»
«Всюди своє лихо, — думалося Прісьці, — та чужим людям воно за смішки».
"…не така стара як застарена молодиця"