Показувати по: 20

Цитати з книги «Століття Якова» Володимира Савовича Лиса

Багато хто вважає, що жінка – то породження диявола. Її почування й примхи – то темний бік людської душі. Але не менше, коли не більше, оспівують жінку. Підносять її на небувалі висоти, до рівня богині. Можливо, істина посередині?

… язики бабські заіржавіли б, якби їх не чесали…

Спокій – друг хворої людини. Як і рух – друг здорової.

Жінку щитають поріддям диявола й оспівують, підносять як богиню.

Тиша над нічним селом, сповитим густою темрявою, яке батожить холодний осінній дощ. І серед цієї просякнутої холодом і дощем тиші біліє, мокнучи, старий, майже столітній дід. Не в силі зрушити з місця, чогось чекає посеред своєї самотності.

– Якщо знаєш куди йти, йди,..Не бійся заблукати. А раптом ти знайдеш істину?

… щастя настільки складна річ, що, як ту пташку, в руках утримати важко, іноді просто неможливо

— За Родіну, за Сталіна кричєли? 

— За Родіну, за Сталіна через мінне поле гнали.

… почуття вартніші за саме життя. Без них… життя – то лиш існування. Гірше, ніж у рослин

І раптом подумав: якщо добре поміркувати – то, Господи, життя промайнуло, як один-єдиний день. Бо де воно? Марево, сон, хоч і поле в тому сні нібито велике було, і річка, яку перепливав, широка.

Добував слова, ніби упущене відро з глибокого колодязя.

* – Впєрьод! Впєрьод, мать вашу! Я тоже тут! – то кричить лейтенант майже зовсім поряд. – За Родіну! За Сталіна уміраєш! Ето гордая смерть!

– До сраки така твоя родіна, – солдат, старший за Якова, кидається до лейтенанта і збиває з ніг, б*є копняками.

* Дихала на повні груди весна рання, от-от мали зацвісти садки. В таку пору, казали солдати, особливо не хочеться вмирати.

…за дурною головою нема ногам спокою.

Гарний у вас внук, Якове Платоновичу. Добрий, а тому важко йому буде на цьому світі жити.

Думаєш, туди (до Чехії) совєти не прийдуть, заперечив Яків. Зенько йому: прийдуть, вони в усі щилини, в усі країни пруть, як ті таргани

Чому бути – того не минути.

Вона була з бідної сім`ї, ще біднішої, як їхня, про Совиків… казали, що такі бідні, аж сині, аж світяться, як блошиці в темряві

Щось таке було у цій дівчині… Прив`язався так, що відв`язати – ніби бинта з рани передчасно віддирати

… в ім"я чого живуть чи, швидше існують ці люди? Відповіді не було. Хіба що так угодно Богу. В ім"я чого так тяжко працюють коло землі посеред цих болотних випарів? Відповіді не було. Хіба що… Заради самого життя… Чим вони провинилися в Отця Небесного, що Він прирік їх на таке життя й такі муки? Відповіді не було.