«Дайте чужі болі гоїти, щоб своїх не чути.»
«Силоміць до щастя не тягнуть.»
«Ні, нітрохи не змерзла, тепло. На душі тепло, а душа й тіло зігріває.»
«І взагалі, всі нормальні люди — звичайні, а ті, що вважають себе надзвичайними, просто пихаті хворі потвори.»
— Для нового життя не гроші потрібні.
— А що?
— Поштовх… Хвиля…
«Нескінченна відповідальність — така ж дурня, як і вічний двигун»
— Тобі — особливий подарунок, мій геніальний брате! Енциклопедичний словник, — показала на великий пакунок. — Важкий, як будь-які знання.
«Чим взагалі хірург відрізняється від Бога? Бог знає, що він не хірург.»
«Менш ніж за добу складно перетравити приголомшливі одкровення, що перевертають життя з ніг на голову і вимагають, щоб та голова терміново заклала нові основи подальшого життя.»
«Широкі жести — завжди приємні серцю вчинки.»
«Твій порядок без тебе — ілюзія?»
«Морозяка розгулявся — руки й у рукавичках дубіли. Цілував у щоки, нагадував: за тиждень Новий рік! Нове щастя, радість, мрії і сподівання. Загорніть у стару ковдру печалі, викиньте на мороз. Хай застигнуть хоча б до весни, а весна зі своїми рецептами прилетить. Допоможе.»
— Придумайте щось… Аби не бачити…
— Бачити… Не бачити… Яка різниця, доню? Однаково знаю, — відповів старий.
«Наступного дня купив величезний букет білих троянд. Поки чекав біля поліклініки, поколов усі пальці, вчасно додумався обламати колючки і, коли Ліда з'явилася на порозі, подарував їй уже беззбройні і від того ніби несправжні квіти.»
«Натрапив на божевільного художника з пошарпаним альбомом анатомічних малюнків Леонардо: той трусився від холоду, дмухав на руки, відкидав простирадла, обмацував кінцівки мерців, потім кидався до альбому да Вінчі, порівнював і все бідкався, що без м'язів не показати душу, і ця гидка, образлива суперечність доб'є його, доб'є…»
«Мабуть, усі батьки, що мають одну дитину, вирізняються жертовністю. Аби потім не дорікали.»
«Хлорка — не «Шанель № 5»: про неї, може, не всі мріють, та кожному потрібна.»
А якщо співають «Несе Галя воду, коромисло гнеться. А за нею Йванко, як барвінок в'ється», то Галі краще того Іванка позбутися, бо не може вона сподіватися щирої любові, якщо хлопець спокійно спостерігає, як дівчина з тим коромислом пупа рве.
«Якщо і рятувати, то тільки любов. Не ту, яку з дня у день намагаєшся заслужити щоденною, відчайдушною працею душі й тіла.»